От бачить Бог - не хотів я піднімати тему Чонгару. По-перше, я не знаю достаменно що там сталося - мене там не було. По-друге, взагалі я не розумію, чому всі аж так вчепилися конкретно за Чонгар? Ну так, біля Чонгару є міст через Сіваш, підрив якого ускладнив би окупантам прорив з Криму. Але.
А нічого що існує ще дорога через Армянськ, де нема ніяких мостів? А нічого що існує ще дорога через Генічеськ, де міст як раз був підірваний - матросом Віталієм Скакуном - але це аж ніяк не завадило русскім захопити Генічеськ того таки 24 лютого?
Панове, вас цікавить міст через Чонгар? А мене цікавить як так сталося, що вже об 11-й ранку 24 лютого русскіє були в Новій Каховці і взяли під контроль Новокаховську ГЕС, а 25 лютого зайняли Антонівський міст? А 4 березня - Запорізьку АЕС, підриву якої тепер ми боїмося.
Я маю повне право це знати. Бої ідуть біля мого рідного міста Запоріжжя. Під ударами місцини які я знаю з дитинства. Частина моїх родичів змушені були покинути домівки, а ті що лишилися в Запоріжжі, весь час ризикують потрапити під російський обстріл.
Коротше, не хотів я цю тему піднімати. Але оскільки Серж Марко мене послав у брутальній формі і забанив, а чорнороті зелені коментатори тепер смакують тему Чонгару, я таки висловлюся.
Спершу я заявляю, що як таке, я не сумніваюся в словах Івана Сестриватовського, інтерв'ю з яким опублікувала "Українська правда". Я переконаний, він описав саме те що бачив. І його слова - дуже важливі свідчення.
Далі. Я не дімаю, я ЗНАЮ що на 23 лютого українські військові знали про намір русскіх здійснити потужний прорив з Криму на Херсонщину. Напередонді вторгнення я чув це від народних депутатів ВР, які в свою чергу знали про це від військових. Просто нагадаю, до вторгнення я був частим гостем на телебаченні і спілкувався з багатьма цікавими людьми.
І ще. Я ВЗАГАЛІ не маю ніяких претензій до військових, що тримали оборону на кримському напрямку. На мою думку вони й так в тих умовах зробили неможливе - не дали себе розгромити.
Проте.
"Якщо би всі міста, починаючи з Генічеська, Мелітополя та Бердянська, так само стійко тримали оборону й давали бій противнику, тоді би він точно не дійшов за чотири дні з Криму до Маріуполя... Противник фактично без спротиву подолав доволі великий кілометраж. Практично без боїв, маршем він пройшов з Криму та опинився на західних околицях міста Маріуполь". Пригадуєте чиї це слова? Це не я сказав - це слова Дениса Прокопенка, командира полку "Азов".
Так от мене теж цікавить просте питання. Як так сталося, що на ВОСЬМОМУ році війни, після того як про загрозу вторгнення волала кожна західна праска, а попереджати Зеленського приїхав особисто голова ЦРУ Уільям Бьорнс, ворожа армія подолала відстань від кордону до Нової Каховки (69 км), за приблизно шість годин?
Для порівняння. Авдієвку, яка на момент російського вторгнення мала розгалуджену систему укріплень, русскіє взати не змогли ще й зараз. На кримському напрямку у нас такі були? А запасні позиції, в разі ворожого прориву?
Тепер друга цитата Дениса Прокопенка: "Противника потрібно було знищувати ще на перешийку при виході з Криму під Генічеськом. В тому районі противник був вкрай обмежений в маневрі та мав лише єдиний маршрут висування. Враховуючи рельєф місцевості, противник був каналізований". Нагадаю, що наразі Денис Прокопенко перебуває в Туреччині, фактично під домашнім арештом.
Так от мене цікавить. Військ, виділених для оборони кримського напрямку було достатньо для зупинки ворога? Чи ні? Я знаю, що весь кримський напрямок обороняв один батальйон морської піхоти і одна 59-а бригада. Знаючи щільність фронту зараз, я очами бачу - це було критично мало.
Чому так сталося? Я можу продовжити далі. Чому під Києвом ворог опинився за лічені дні? Чому до Харкова ворог дійшов за кілька годин, а назад його вибивали п'ять місяців? Чому?
Розкажіть мені НЕ про Чонгар. Розкажіть мені - чому?
