Залужний звільнений. Найбільша помилка з часів повномасштабного вторгнення зроблена. Удар по стійкості нанесено. Власними руками.
Коли між власними політичними амбіціями і державою ти обираєш власні політичні амбіції, то ти не тільки створюєш ризики для держави, але й руйнуєш будь яке своє політичне майбутнє.
Нажаль, саме таким був рецепт поразки України в усіх попередніх війнах з Росією. Нажаль саме так поводились українські очільники 100-ліття тому. І ключове тут не чиїсь політичні амбіції, бо це власне персональна проблема, а ризики, які створюються для держави. Для стійкості країни під час війни за виживання. Коли, здавалось б, будь-які політичні ревнощі і амбіції мають відходити на другий план. Принаймні для відповідальних державних діячів.
І, звісно, ніякого Майдану зараз не буде. Бо Майдан творять громадяни, а відповідальні громадяни розуміють, що будь-яка смута неприпустима під час війни. І звісно ми не можемо дозволити собі військову хунту. Проте звільнення Залужного створює ряд ризиків, які будуть впливати на країну в середньостроковій і довгостроковій перспективі. Бо під час тривалої війни, на тлі втоми, важливо, щоб армія мала на чолі очільника, якому довіряє. І таким був Залужний. Бо попереду багато складних місяців, коли нас чекає кропітка робота і багато втрат, і не буде див. Буде багато рішень, які будуть викликати сумніви. І треба, щоб через всю війну армія пройшла із високим рівнем довіри до тих, хто ці рішення приймає.
І в цей момент не дуже розумно звільняти людину із довірою і брати всю відповідальність на тлі підірваної довіри до себе. Відповідальність за поразки, бо суспільство чекає на беззастережну перемогу і будь-який результат, що може буде досягнуто, буде сприйнято як недостатній. За компроміси, бо всі війни закінчуються домовленостями, навіть якщо вони не укладаються прямо між ворогуючими сторонами. І все через політичні ревнощі. Власне, якщо країна втримається, якщо це не підірве спроможність України тримати удар, то такий крок точно робить Залужного фаворитом будь-яких наступних президентських виборів. Тим більше, що це вже створює образ мученика, який так полюбляють українці.
Це емоційне, а не раціональне рішення. Емоційне рішення, яке країна не може собі дозволити. В результаті, це не тільки несе ризики для країни, але й деструктивна по відношенню до політичного майбутнього Зеленського. Нівелюючи все те важливе, що було зроблено особисто Зеленським в перший рік війни.
І так, Зеленський має юридично право звільняти Залужного. І він цим правом скористався. Але окрім легальності є ще поняття легітимності. Чи є таке рішення легітимним в очах суспільства? Особливо тоді, коли відомо, що це рішення стало результатом не професійний суперечок, а політичних ревнощів? Питання риторичне. І так, конфлікти між Зеленським і Залужним створювали занадто токсичну атмосферу і не сприяли ефективній роботі збройних сил. Але завжди було два виходу. Не тільки поганий, який було обрано. Але й дорослий. Коли люди наступають на горло своїм бажанням і емоціям. Беруть себе в руки. І до кінця війни працюють. Стримуючи емоції. Нажаль, в цій кімнаті не знайшлося достатньо дорослих людей. Нажаль, розумне рішення не було прийнято.
І так, якби я був російським агентом впливу, то за останні кілька місяців мені вдалося б майже неможливе. Одночасно викликати протистояння влади з журналістами, бізнесом, а тепер і з військовими. Не вистачає тільки політичних репресій. Атака на журналістів, атака на бізнес, звільнення військового з найбільшим кредитом довіри. І це на тлі втоми суспільства і необхідності збереження підтримки наших західних партнерів. Бінго.
Коли в кінці 2023 року суспільство потрапило у психологічну яму, була побоювання, що люди почнуть робити щось, що буде шкодити державі. Суспільство витримало. Суспільство проявило зрілість. Але виявилось, що хвилюватись треба було не про суспільство.
Від звільнення Залужного хтось виграє. Його ім я Володимир. Але не Зеленський.
Сьогодні ми всі в Україні програли. Виграв тільки Путін.
