Саміт миру на фешенебельному швейцарському курорті на горі Бюргеншток, який Берн проведе 15–16 червня на прохання президента України Володимира Зеленского, може стати однією з головних дипломатичних подій цьогорічного літа. Однак дякуючи насамперед не самому факту проведення цієї конференції, а тому, що ми з вами будемо спостерігати спроби змінити її сенс.
Україна очікує від саміту схвалення власної «формули миру» й розуміння, яка кількість лідерів держав готові підтримати її бачення мирного процесу або хоча б приєднатися до його обговорення. Росію – як наголошують у Києві – на такій зустрічі бачити не збираються.
Проте сподіваються, що у майбутньому учасники форуму зможуть викласти Кремлю свою спільну позицію – хоча ніяких гарантій того, що Володимир Путін зверне на це якусь увагу, звісно ж, не існує.
Китайська дипломатія почала проявляти несподівану активність у просуванні ідеї альтернативної конференції
Щоб шансів стало більше, до участі у конференції планували залучити представників Китаю. Досі незрозуміло, чи готовий Пекін прийняти таку пропозицію. Однак китайська дипломатія почала проявляти несподівану активність у просуванні ідеї альтернативної конференції, де були б представлені і Україна, і Росія.
Ба більше: Китай і сам готовий надати майданчик для такої конференції. Ну й, звичайно, у Пекіні закликають до припинення вогню без будь-яких додаткових умов для проведення таких перемовин – тобто тема повернення України до її міжнародно визнаних кордонів як передумови перемовин, навіть серйозно не обговорюється.
Китай не виглядає справжнім посередником
Заяви заступника постійного представника КНР при ООН Ген Шуана щодо китайської готовності стати посередником у перемовинах й необхідності організувати «альтернативну» за сутністю конференцію прозвучали невдовзі після того, як Пекін відвідав очільник російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров, який зустрічався із головою КНР Сі Цзіньпіном й провів переговори з міністром закордонних справ Китаю Ван Ї.
Пекін вибирає між двома моделями реакції на українську ініціативу
Й хоча Лавров негативно відгукнувся про конференцію у Швейцарії ще у січні, очевидно, що представницький міжнародний форум турбує Москву й вона намагається змінити ставлення до нього та його порядок денний. Як бачимо, за сприяння з Пекіну.
Організатори форуму сподівалися, що Пекін буде готовий відігравати роль посередника між учасниками форуму і Росією. Однак у Китаю власне бачення ситуації. Зараз Пекін вибирає між двома моделями реакції на українську ініціативу:
- Перша – присутність на форумі з альтернативним порядком денним і наполягання на участі Росії.
- Друга – відсутність на форумі й намагання провести власну конференцію за участі Росії й спробою запросити Україну та запропонувати їй так званий «китайський план», про який напередодні свого візиту до Китаю з таким ентузіазмом відгукнувся Сергій Лавров.
Можна припустити, що остаточно рішення щодо свого вибору Сі Цзіньпін ухвалить за результатами майбутніх переговорів із федеральним канцлером Німеччини Олафом Шольцем, президентом Франції Емманюелем Макроном і, звісно ж, із Володимиром Путіним.
Я б сказав – насамперед із Володимиром Путіним. Тому що Китай не виглядає в цій ситуації справжнім посередником.
Він виглядає дипломатичним союзником Росії.
