Станом на 5 січня 2026 року у публічному полі йдеться не про оприлюднений указ/подання з юридичним фіналом, а про серію повідомлень “від джерел”, що голова СБУ Василь Малюк погодився подати заяву про відставку після розмови з президентом.
Все почалося з падіння "віцепрезидента". Відставка Андрія Єрмака 28 листопада 2025 року стала детонатором, який підірвав крихкий баланс системи. Але варто пам'ятати: Єрмак пішов не добровільно. Його збив не совість, а страх. Операція НАБУ "Мідас", яка розкрила масштабні розкрадання в "Енергоатомі" і вивела детективів на гаманців Банкової — Міндіча та Чернишова — створила ситуацію, несумісну з подальшим фінансуванням України Заходом. Вашингтон поставив жорсткий ультиматум: або голова Офісу йде, або доларів не буде. Зеленський "здав" свого найближчого соратника. Це був акт чистого політичного канібалізму — пожертвувати другом, щоб врятувати власний рейтинг. Проте цей крок породив у президента всепоглинаючу параною. Він зрозумів просту і страшну річ: якщо антикорупційна вертикаль змогла "з’їсти" всесильного Єрмака, то наступним у черзі на політичний ешафот може стати сам президент. Саме цей страх змусив Зеленського розпочати "Ніч довгих ножів" у січні 2026 року. Йому терміново знадобився абсолютний, герметичний контроль над усіма силовими важелями, щоб убезпечити себе від НАБУ, від опозиції, від невдоволених військових і від вулиці.
Призначення Кирила Буданова головою Офісу Президента було першим актом цієї драми. Суспільство аплодувало "військовому на Банковій", не розуміючи, що це пастка. Зеленський геніально нейтралізував свого найпопулярнішого конкурента, витягнувши його з тіні ГУР і посадивши в електричне крісло головного бюрократа. Тепер генерал відповідає не за героїчні рейди в Крим, а за тарифи і корупцію воєнкомів. Але головною проблемою залишалася СБУ. Служба під керівництвом Василя Малюка стала занадто сильною, занадто зубатою і, що найгірше для Банкової, занадто суб’єктною. Малюк, попри всі свої вади, зумів побудувати відомство, яке мало власний голос. І цей голос почав дратувати "актора №1".
Драма, що розігралася на Банковій у суботу, 4 січня, гідна пера Шекспіра або сценаристів "Хрещеного батька". Офіційна версія про те, що Малюк пішов "за згодою сторін" — це брехня. Це було силове примушення. Малюк прийшов на зустріч із твердим наміром залишитися, маючи на руках залізні аргументи: на фінальній стадії перебувають стратегічні операції рівня "Павутини", зрив яких зараз — це подарунок ФСБ. Він апелював до Конституції, нагадуючи, що звільняти голову СБУ має Верховна Рада. Але Зеленського це не зупинило. Більше того, публічна підтримка Малюка з боку військової еліти — Мадяра, Редіса, Драпатого — викликала у президента істерику. Радники з комунікацій, які бояться втратити вплив, переконали гаранта, що це не повага армії до генерала, а "інформаційна спецоперація СБУ проти Президента". Це стало точкою неповернення. Зеленський дістав "ядерну кнопку": він пригрозив бойовому офіцеру негайним відстороненням від посади президентським указом, використовуючи шпарини воєнного стану, з подальшим публічним приниженням і дискредитацією. Для людини честі перспектива бути викинутим як корупціонер, без можливості завершити справи, стала неприйнятною. Малюка зламали через коліно. Він пішов, щоб зберегти обличчя, але ціною стала сама Служба.
Чому система "виплюнула" свого найефективнішого бійця? Не за стеження за журналістами Bihus.Info — це владу влаштовувало і навіть заохочувалося. Не за тиск на бізнес — це було частиною негласної кормової роботи СБУ. Малюка прибрали за успіх. Морські дрони Sea Baby, зачистка Чорного моря, ліквідація Киви і Татарського зробили його народним героєм. А в театрі одного актора прожектор має світити лише на одну фігуру. До того ж, Малюк припустився фатальної для себе помилки: під час осінньої кризи 2025 року він відмовився виконувати відверто злочинні накази щодо фальсифікації справ проти опозиції та "відмазування" людей Татарова. Інстинкт самозбереження підказав йому не ставати новим Берією. Цю "нелояльність" йому не пробачили. Зеленському потрібен не партнер, а виконавець. Не меч, а кийок.
І тут на сцену виходить фігура Євгена Хмари. Вибір Зеленського на користь командира "Альфи" як наступника (в.о.) — це класична операція прикриття, "димова завіса". Банкова розуміє, що призначення одразу одіозної фігури на кшталт Олександра Поклада викличе вибух у суспільстві та армії. Тому розігрується цинічна двоходівка. Хмара — це ідеальна вітрина. Бойовий генерал, спецпризначенець, герой, людина поза політикою. Його репутація бездоганна. Призначення Хмари — це "анестезія" для військових, спроба купити їхню лояльність. Хто посміє критикувати легендарного командира спецназу? Але давайте будемо чесними: Євген Хмара — воїн, а не апаратник. Він вміє штурмувати будівлі і планувати ліквідації, але він не вміє керувати монструозною бюрократичною машиною СБУ з її фінансовими потоками, політичними інтригами та слідством.
Поки Хмара буде "торгувати обличчям" на брифінгах і займатися війною, реальний контроль над репресивною машиною перехопить "тіньовий кардинал". І ім'я цього кардинала — Олександр Поклад. Саме він є справжнім бенефіціаром цього перевороту. Поклад залишається в системі, і його вплив за спиною Хмари стане абсолютним. Це людина, яку лобіює Андрій Єрмак навіть із політичної могили. Біографія Поклада — це вирок кадровій політиці воєнного часу. У 1997 році він був засуджений за частиною 3 статті 144 Кримінального кодексу — здирництво. Це медичний факт: колишній міліціонер-рекетир тепер де-факто відповідає за національну безпеку країни. Він пройшов шлях від помічника нардепа Мирного (начальника охорони Фірташа) і зв'язків з Льовочкіним до керівника "ескадронів смерті" в ДКР. Його спеціалізація — ліквідації та брудні ігри. Саме Поклад у вересні 2025 року провів ганебну операцію з доставки екс-нардепа Христенка, щоб вибити фальшиві покази проти НАБУ і САП. За цю атаку на антикорупційну вертикаль Зеленський дав йому зірку Героя України.
Зеленський відкинув кандидатуру інтелігентного Сергія Андрущенка, якого підтримувало ЦРУ, і використав Хмару як щит для Поклада. Чому? Бо Андрущенко служив би Закону. А тандем "Хмара (фасад) — Поклад (реальність)" дозволяє зберегти видимість пристойності, водночас розв'язавши руки для брудної роботи. Поклад, маючи судимість і тонни компромату за спиною, служитиме тільки Господарю. Він виконає будь-який наказ: прослуховувати журналістів, фабрикувати справи проти військових, "віджимати" бізнес, зачищати політичне поле. З його тіньовим пануванням СБУ остаточно трансформується з органу контррозвідки на інструмент політичного терору. Ми отримали "Альфу" на чолі, але методи "Беркута" всередині.
Картина деградації доповнюється призначеннями в суміжних відомствах. Службу зовнішньої розвідки очолив Олександр Кононенко — випускник Академії КДБ СРСР. Людина з радянською ментальністю, яка провалила роботу з полоненими в Офісі Омбудсмена, тепер відповідає за стратегічну розвідку. Військову розвідку (ГУР) очолив Олег Іващенко — безініціативна "людина Єрмака", чия задача — перетворити відомство на тиху гавань. Ми отримали реставрацію найгірших практик: КДБшники в розвідці, рекетири в СБУ, бюрократи в ГУР. Усі вони замкнені на єдиний "Військовий штаб" в Офісі Президента, яким керує "демілітаризований" Буданов.
Наслідки цих ротацій можуть бути катастрофічними і миттєвими. Розвідспільнота США та Британії (CIA, MI6) працює за протоколами абсолютної довіри. Вони не будуть ділитися даними рівня Top Secret з колишнім рекетиром Покладом (навіть якщо він ховається за спиною Хмари) чи випускником школи КДБ Кононенком. Україна ризикує осліпнути в розпал війни, втративши доступ до критичної супутникової інформації та перехоплень партнерів. "Технократ" Федоров у Міноборони зі своїми дронами не замінить стратегічну розвідінформацію. Отримавши карт-бланш, оновлена СБУ почне зачистку тилу. Під приціл потраплять усі: від журналістів-розслідувачів, які стануть "агентами ворога", до нелояльних військових командирів, які посміли підтримати Малюка. "Економічна де-К-ізація" скасовується — тіньові потоки просто змінять бенефіціарів, акумулюючи чорну касу для утримання режиму в умовах скорочення західної допомоги.
Станом на 5 січня 2026 року Володимир Зеленський завершив будівництво своєї "фортеці". Він пішов на колосальний ризик, знищивши інституційну спроможність спецслужб заради персональної безпеки. Він думає, що обравши Хмару, він заспокоїв армію, а залишивши Поклада — забезпечив контроль. Але це ілюзія. Він створив монстра. "Бункерна держава" виглядає монолітною лише ззовні, поки є спільний ворог і гроші. Але зсередини вона тримається на страху, шантажі і кримінальних "понятіях". Президент власноруч оточив себе найманцями, у яких немає "офіцерської честі", а є лише інстинкт хижака. І коли ресурс "обложеної фортеці" вичерпається — а це неминуче під тиском війни, економіки та розчарованого суспільства — ці ж самі люди з легкістю здадуть свого творця. Бо вірність ката триває рівно доти, доки господар платить. А Зеленський, у своєму прагненні абсолютної влади, залишився сам на сам у лабіринті, з якого він замурував усі виходи. Президент власноруч створює монстра, який спочатку з’їсть його ворогів, а потім, коли вітер зміниться, прийде за своїм творцем. Бо вірність найманців триває рівно доти, доки у господаря є ресурс. А ресурс у "обложеної фортеці" закінчується найшвидше.
