Це була спроба росіян запустити зручну для себе повістку, на яку може клюнути певний відсоток носіїв українських паспортів. Ждунів, усталих от войни, бажаючих торгувати з агресорами бітумом, хутром, спиртом.
Суть цієї повістки Олексій озвучив ротом: «изменить внутреннюю политику Украины. И учитывать интересы России и РБ». Тобто жертва агресії двох сусідів має капітулювати перед двома диктатурами. По суті розчинитися в таке саме сміття, як дві недодержави.
Що цікаве у цьому кейсі?
Таке уже було. Восени 2019 року Ксюша Собчак витягла на велике інтервʼю Анатолія Шарія. Тоді він якраз зареєстрував партію офіційно, його працівники були бажаними гостями на прес-конференціях влади.
Для інтервʼю з Шарієм Ксюша поїхала за кордон. Вона явно була зацікавлена його персоною, заробітками, статусом певної фігури в повістці русского мира. Анатолія вона там крутила як третю силу, такого борзого тіпа, який є альтернативою Порошенку та Зеленському.
Для того, аби зацікавити розмовою з Арестовичем — довелось пустити через Гордона чутку, що Собчак фарширує баклажани Арестовичу. Розмова була вписана в випуск Ксюшиних новин. Десь поміж бутулізмом в Москві та сводками «СВО».
Ксюші було явно не сильно цікаво з Арестовичем. Вона з ним спілкувалась по скайпу, хоча для неї нема перешкод зустрітись фізично, якщо гість їй реально цікавий. Або це дорого, а Ксюша любить гроші більше за всіх своїх мужиків.
Утім Росія шукає, як знайти шпарину в повоєнній Україні. І повернути дискурс до пошуків України по-русскі.
Тому повторю свою стару думку.
Арестович — то те, що було би, якби в пробірці схрестили Шарія і Мураєва.
Бойко уже не піде в президенти — бо фотошоп не фотошоп на бігборд, але морда уже як підошва. Тому оце все буде окучувати Люсік.
Принагідно хочуть сказати щире «дякую» попередникам і сучасникам укрсучполітики за те, що вмієте знаходити хробаків у вигрібних ямах. І розкручувати їх через тєліки у великі звьозди.
