Гортання недільної стрічки (зазвичай не роблю цього до 21:00, щоб не заважало працювати, але сьогодні вирішив зробити виключення) привело мене до необхідності знову поставити руба питання: що є наша перемога та як її досягти?
(Заувага: людям без абстрактного мислення краще не читати, а ще ліпше одразу самозабанитися. Втім, це марна порада, бо вони не розуміють, що таке самозабанитися.)
1. Дехто пропонує вбити 140 млн росіян. Навіть якщо би це було можливо, це зробило би українців авторами найбільшого геноциду у світі, назавжди проклятими на всіх континентах. Це не можна виправдати ні військовими злочинами, ні десятками чи навіть сотнею тисяч наших загиблих. Так чи інакше, це фізично неможливо, навіть за допомогою ядерної зброї. Більше того, перші же кроки в цьому напрямку призведуть до того, що в очах світу ми й росіяни поміняємося місцями, тож їм будуть допомагати, а нас стримувати. Нарешті, якщо хтось думає, що 300 млн китайців по сусідству краще за 140 млн росіян, то сильно помиляється.
2. Дехто пропонує "дійти до Москви". В цьому дуже мало сенсу, якщо путін сидить в бункері десь в іншому місці. Тоді дехто пропонує завоювати всю російську територію. По-перше, для цього не вистачить ресурсів ні в кого (навіть у Китаю), навіть Гітлер такого не планував. По-друге, перетин російського кордону українськими військами консолідує росіян на захист, а навіщо воно нам? По-третє, українці й українки мають щасливо жити на своїй землі, а не помирати на чужій. Нарешті, що ми будемо робити з цією територією? Бурячки саджати? Брати на себе відповідальність як окупаційна армія? Може, краще витратити ці сили на рідну Україну?
3. Інші люди вдовольняються звільненням всіх територій, включно з Кримом і Донбасом. І що тоді? І путін залишається на своєму місці, і ядерна бомба у нього в руках. За кілька років росія повернеться і вже не зробить другий раз таких же помилок. Вони варвари, але не тупі й здатні вчитися. Почитайте історію першої і другої Чеченських війн.
4. Тоді ці люди кажуть, що виходу нема, і наші діти, онуки та правнуки будуть вічно воювати з московією. Особисто мене такий перебіг подій не влаштовує. Я не хочу війни у кожному поколінні.
5. Ще є люди, які вірять у зміну влади в Кремлі. Мовляв, прийдуть ліберали, демократи, і війна завершиться. Мушу розчарувати. Нема там лібералів і демократів, а якщо й знайдуться, то вони дуже далекі від народу. А народ захоче мститися "за того пацана, который полег под Херсоном" та за всесвітнє приниження.
Простий перебір варіантів приведе будь-яку людину з абстрактним мисленням до розуміння, що єдиним шляхом забезпечення української та європейської безпеки є демонтаж так званої російської федерації. Новоутворені малі держави, по-перше, матимуть, чим займатися, наступні півсотні років, по-друге, не матимуть імперської ідеї та потенціалу (і здадуть ядерну зброю), по-третє, частина з них потрапить в орбіту демократичного світу та отримає шанс (або принаймні матиме нормальні стосунки з Україною).
І тут починаються проблеми. Бо це означає, що просто зараз вам треба поміняти своє ставлення до багатьох речей.
Наприклад, припинити шукати "хороших росіян" або, що набагато важче, припинити зараховувати всіх до "поганих росіян". Я вже казав: нема ні хороших росіян, ні поганих росіян, а є лише корисні (наближають нашу перемогу), шкідливі (віддаляють нашу перемогу) та неважливі (всі решта). Це означає дивитися не крізь емоцію, а крізь стратегію. Це дуже боляче, але потрібно.
По-друге, раптом виявиться, що половина тих росіян не є взагалі росіянами. А є татарами, бурятами, інгушами та сибіряками тощо. І дуже захочеться їх всіх також вважати поганими, тим більше що й вони коїли злочини. (Це типовий імперський підхід: кидати одні народи на інші. Москвичі не воюють.) І тут доведеться знову вийти з емоційної позиції у стратегічну і згадати старе гасло "За нашу і вашу свободу!" Представники народу Х коїли злочини в Україні, і водночас народ Х є пригнобленим народом імперії, чиє звільнення нам на руку. Важко поєднується в голові? Розумію, але треба.
Ну і так далі. Пасток на цьому шляху чимало. Ми пройшли випробування на стійкість під раптовим ударом. Нині ми проходимо випробування на витривалість. Ще буде багато випробувань, у тому числі на здатність розгледіти свою перемогу -- як кажуть старі книги, хто розгледів свою перемогу, той її майже отримав.
