Трамп був у стані ейфорії після Венесуели. СВО за пів дня. Американський спецназ показав свою оснащеність, технічну і технологічну перевагу, на порядок вищу розвідку. ЦРУ перекупило охорону Мадуро.
Власне - комплекс методів дав неймовірний результат. Координація і злагодженість показали себе.
Світ був вражений.
А потім Бєня Натаньяху розвів Трампа «на слабо». З нарцисами це зробити неважко:
- О, Величайший (не плутати з Найвеличнішим, ета другой/другоє). Ти наскільки крутий, що твоєї тіні бояться. Покажи мощь, довбани з нами по Ірану. Швидка перемога — і ти їдеш до Сі Цзіньпіна і питаєш його єхидно — де його козирі? І ти в історії: бо гітлерівські бліцкріги проти твоїх — смішні.
І Донні повівся. І вирішив провести ще один бліцкріг. І все пішло як по маслу. Аятолу порішили разом з вищим керівництвом КВІРу.
Трамп на радощах став усім розповідати, що тепер він призначатиме нового керівника Ірану.
Але щось пішло не так.
КВІР абсолютно повязаний між собою кровю. Вони відбомбилися по всьому периметру Ірану і стало ясно, що тікати їм нікуди. Вони або втримують владу, або здихають. І не лише вони в рай до гурій (і то це для тих, хто щиро вірить в гурій), а й їх сімї та діти. А для кого ж тоді все життя непосильно трудилися на ниві катів?
І, виходить, що в Ірані є люди, яким здаватися нікуди. Поразка = смерть. Це не в гольф Трампу програти.
І ці маніяки почали бити шахедами з гівна і палок по нафтовим промислам союзників Трампа. Іран закрив Затоку на Ормузький замок.
І виявилося для багатьох ще вчора неочевидне. Що технології грають. Але у екзистенційній війні важить крім технологій ще й здатність вмерти, а не здатися.
Аж до страшного: що зовсім контужений/дурний/обнутий має перевагу над технічно підготовленим, але інтелігентним.
І так із суспільствами. Всі знають, що Іран поганий. Але в Штатах не хочуть бачити гроби з морпіхами.
А без висадки і перемоги на землі — виграти не виходить.
Трамп сильніший — але ніхто не виходить битися. Але і не здається. Спробуй дожени.
Так це ж вже було — вигукне незабутній Леонід Данилович.
І справді: колись перс (читай іранець) Дарій у 6 ст. до н.е. ганявся за скіфами у наших степах. І не догнавщи — піщов додому, втративши полловину армії.
Геніальний Наполеон дійшов якось до москви, але не зміг дігнати побиті війська діда Кутузова.
І ледь ноги виніс.
Я от Трампа не люблю. Але зараз тримаю за нього кулаки: щоб у нього вийшло закінчити війну якнайшвидше. І хоча б в нічию — де усі при своїх.
А якщо перси не захочуть миритися і скажуть: а ти дожени?
І путін потиратиме ручки. А Сі єхидно питатиме Трампа про козирі.
А поки що, як влучно сказав Ігор Семиволос: бачимо тактичну перемогу при стратегічному цуцванзі.
