Зараз почали обговорювати уривки з книги про Зеленського, що вийде 23 січня, американського журналіста Саймона Шустера.
І там знову, як і загальним фоном діяльності нашої влади останніми роками, звучить фраза: "до останнього не вірив".
Американці готуються до можливої війни з хуситами. Вони можуть сподіватися, що хусити самі перестануть грабувати міжнародні кораблі, або ж більше не випустять ракету по Ізраїлю. Можуть не вірити в ескалацію до останнього. Але ж вони готуються.
Польща чомусь взялася за посилення свого війська. Вона може не вірити до останнього - але вона готується.
Фінляндія нащось заскочила в НАТО. Хоча могла до останнього не вірити, що Росія на неї нападе. Могла, але ж потурбувалася про свою безпеку заздалегідь.
І тільки у нас, с....ка, президент, який мав дані найкращих розвідок світу, повірив своєму завхозу. Це вибір людини, яка власними страхами, як мідним тазом, накрила життя сотень тисяч людей.
Купити віллу в Італії, чи квартиру в Криму - це крок, зроблений заздалегідь, щоб потурбуватися про власну комфортну старість.
Відкрити офшорні рахунки закордоном - це заздалегідь підстелити собі соломки.
Заздалегідь. Хоча можна ж було, як у випадку з країною, до останнього не вірити, що колись все це знадобиться.
"Одноднєвки" у владі - це катастрофа. Такі люди зазвичай приходять з однією ціллю - за своєї каденції зробити якомога більше для себе,для своєї родини, для своїх друзів, і для друзів друзів, якщо попросять.
Ти НЕ можеш покладатися на віру, коли треба покладатися на стратегічне мислення та подані факти від тих же союзників.
Та де там.
Хочеш покладатися на віру - йди до церкви, а не в кабінет, де треба приймати рішення.
Шанувальникам цього - навчіться себе поважати. Хоч колись. Краще пізно, ніж ніколи. Поки живі, з такими "лідерами".
