Сьогодні "ЄС" озвучила (ну, власне, брав участь в озвучуванні) півсотні кандидатів в депутати. Мене там немає.
Будуть ще мажоритарники та продовження списку, але і там мене теж немає. Багато хороших людей за цей вечір запитали "а чого ж так?" і от відповідь... (нижче багато літер, тому кому ліньки - гортайте далі)
Я не йду в депутати. Мав таку можливість, але вирішив, що кориснішим буду в іншому. Нехай це буде розривом шаблону, але таке трапляється - можна не хотіти йти в депутати. Буденна робота депутата буде банально заважати тому, що я хочу робити. А розриватися між... - шкодить як якісній роботі депутата, так і... Тому вибір такий і жодного жалю.
Заради чого? Якщо коротко - останній час в Україні складається враження, що громадянське суспільство хтось форматує під свої потреби, а не під потреби української нації. Липові пріорітети, зсунуті акценти, хайп декількох вузьких темах і повний провал на важливих для державності, але не медійно-розкручених. Це кепсько.
Шаманський бубен "антикорупція", це може дзвінко і ефектно (і фінансово вигідно учасникам процесу), але це не те, що дає відповіді на питання - ЩО ми за країна, ЧИЇХ предків онуки, КИМ хочемо бути завтра. Це те саме, що створити культ гайкового ключа і вважати, що від того народиться креслення машини.
Скільки мільйонів грантових грошей виділено на реальне перефоматування нашої освіти? У нас же дітей не вчать мислити, їх вчать вивчити підручник. А багато грантів отримують ентузіасти, які могли б розробити проект звільнення країни від сміття? Або рекультивацію знищенного бурштином Полісся? Чи може багато грошей вливається в суспільну дискусію, як нам змінити наші міста, напаковані будинками чий термін використання давно завершився? Ми маємо візію - як слід міняти наші міста, щоб вони не перетворювалися на бетонні вулики? Ні.... Ні... Ні... А чому? Бо на це не виділили грантові кошти наші західні друзі? Слухайте, якби грантодавцям було вигідно фінансувати програми дослідження равликів, так у нас би на кожному телеканалі і в парламенті сиділи б експерти по равлиководству?
Ми після Революції Гідності скільки говорили про створення політики нової якості? І що? І нічого. Нинішній парламент ледь не наполовину нові обличчя. Ну і? Він трохи вищий якістю від попередників, але не на 50%. А чи народило постреволюційне суспільство ідейні політичні партії, де б не прогиналися під забаганки електорату, а переконували його, що "долар по 8", це не панацея? Ні. А багато наших політиків знайдуть в собі сили сказати суспільству, що споживацтво - зло? Що патерналізм і соціальний популізм - подвійне зло? Що справедливість важливіше рівності?
Чи є в Україні справжні послідовні соціал-демократи? Християнські-демократи? Реальні зелені? Ліберльні демократи? Консерватори? Не за назвою, а по суті. Немає. Але у нас під 300 партій, які чекають зоряного часу перекупу, або кволо імітують життєдіяльність - про всяк випадок.
Мені набридло на кожних виборах голосувати за ситуативні союзи і менше зло. Доголосувалися - сьогодні виграє ведмедик Волдо, завтра - Керміт чи Альф... (хоча Альф, це ще не найгірший варіанти, судячи із останніх новин).
А коли щось набридло, то є дві опції - ти можеш щось змінити? Так/ні. Ні, не можу - розслабся або їдь з країни. Так? Можеш? Роби.
Робити? Штош (с)
Я відмовився йти до парламенту, що б спробувати побудувати ідеологічну громадську організацію, яка б форматувала і, по суті, творила ідеологічну політичну партію. А разом вони б творили середовище - зріз суспільства - який би єднав довкола ІДЕЇ. Ідеології. Візій. Принципів та Цінностей. Чи можна це створити за місяць чи два? Ні. І той, хто пообіцяє зворотне - брехло. Але зараз можна і треба почати цей процес.
Що за ідеологія? Українське республіканство. Це:
- ліберальна економіка і консерватизм в суспільно-політичній площині в акцентах взаємин "особа-держава-суспільство".
- капіталізм і держава, яке не втручається в бізнес.
- комфортна відстань від чиновника до громадянина. Комфортна для громадянина.
- однозначне НАТО і ЄС.
- безумовна україноцентричність інтересів.
- вільний ринок землі.
- недоторканна приватна власність.
- недоторканний приватний простір, якщо це не порушує закон.
- жодного споживацтва і патерналізму.
- свободи, які не мають бути загрозою суспільству і державності.
- відсутність простих відповідей на складні питання.
- НЕСПРИЙНЯТТЯ КРАЙНОЩІВ ЯК ІНДИВІДУАЛІЗМУ, ТАК І КОЛЕКТИВІЗМУ.
- захист ідентичності.
- сильна держава, яку можуть побудувати лише відповідальні громадяни.
- держава можливостей.
Я маю мрію.
Утопічно? Не певен, що вистачить впертості і нервів втілити. Але не хочу жалкувати, що не спробував.
І поки одні підуть в депутати і звикатимуть, що їх діяльність буде підпорядковуватися ідеологічним принципам і цінностям... інші будуть вчитися розбудовувати нове для країни явище.
