Подивилась Інтерфакс-Україна, пресконференцію з полоненими росіянами. Вони схожі зовні на людей, і навіть плачуть. П'ють воду через хвилювання. Наче вміють переживати та щось відчувати. Наче.
Одне з перших питань: навіщо вони вбивають наших дітей? Як щодо дітей, які вмирають від зневоднення? В блокаді? Що вони відчувають?
... А вони голови опускають та мовчать. С...ки.
Хтось з російських блогерів починає озвучувати думку, що зараз українське громадянство стає більш вигідним, ніж (звичайно ж) російське. Бо Росія котиться вниз, а Україна зараз буде розквітати. Тобто вони свідомо б залишилися в Україні - і полонені, мабуть, теж - бо тут їм навіть безпечніше.
В пологовий будинок їх всіх. В дитячу лікарню. Ті, які бомбардують росіяни. В багатоповерхівки Харкова їх, на п'ятий чи десятий поверхи - в який влучають російські снаряди. Без світла, води та тепла у мороз. В українські хати їх, звідки окупанти виводять власників та розстрілюють заради їжі чи автомобіля з грошима, на місце українців, щоб відчули на собі. В підвал їх, де помирають наші старенькі - які не мають родичів, коштів та здоров'я.
На місце всіх наших співвітчизників, яких вже вбили, чи яких вбивають. Під російський бомбардувальник їх, який вилітає з Бєлгорода та випускає смерть на мирних мешканців міста.
Сидять на пресконференції, зовні схожі на людей...
