Спроба "закрити" Андрія Коболєва — це символічна комбінація з одного пальця, показана нашим міжнародним партнерам. Знані фахівці міжнародних комунікацій вважають, що цим жестом досягнуть кількох цілей.
Продемонструють нашим американським партнерам, що насправді в Україні не існує цивілізованого корпоративного управління. Яке має захищати іноземні інвестиції та міжнародну допомогу.
Замажуть в політиці та некомпетентності незалежні антикорупційні органи. Немає сумніву, що правоохоронці мають право та повинні розслідувати справи безвідносно до прізвищ. Питання, чи потрібно для цього ці прізвища садити до в'язниці. Тим більше, якщо Андрій приїхав до України сам, з власної ініціативи, довіряючи новим інституціям.
Виб'ють бійця з фронту енергетичної дипломатії. Про те, що робив Коболєв для запровадження санкцій минулого року я ще напишу окремо, до цього моменту часу на мемуари не було ні в нього, ні в мене.
Якщо коротко, то вже наступного дня після вторгнення він був у Вашингтоні і ми почали битву за санкції в енергетиці. Потім були візити та зустрічі у Берліні, Брюсселі, Парижі, Лондоні та Варшаві та інших столицях протягом наступних місяців після вторгнення. Я вже не порахую, скільки разів ми переконували в тому, що санкції допоможуть виграти війну, пояснювали, які саме санкціі найбільш потрібні та в якій послідовності їх треба запроваджувати.
Те саме ми робимо і для відновлення української енергетичної інфраструктури, яка терміново потребує обладнання та грошей. Та і питання санкцій ще зовсім не закрите, працювати над новими потрібно, скеровуючи туди зусилля всіх, хто має досвід і міжнародну вагу.
Хто показує цю комбінацію, порівняно очевидно. Думаю, ми всі побачимо це дуже скоро.
