"СКІЛЬКИ В УКРАЇНІ УРЯДІВ?" - Віктор Пинзеник

"СКІЛЬКИ В УКРАЇНІ УРЯДІВ?" - Віктор Пинзеник

У продовження розмови про виконавчу владу. Скільки в Україні урядів? Ні, я не маю на увазі речі, що прийнято називати підкилимним урядуванням. Ідеться про легальні владні інститути.
Очевидна багатьом відповідь, що уряд у нас один і називається він Кабінетом Міністрів України, досить далека від наших реалій. І справа тут не в назві, а у функціях, притаманних центральному органу виконавчої влади.
Спробуємо пошукати інші.
Піднімаючись знизу вулицею Грушевського, ми всі помічаємо немале десятиповерхове приміщення з табличкою «Будинок Уряду України». Хто ж займає цю будівлю? І чи є ним власне Уряд?
Не вперше зазначу, що уряд є колегіальним органом. Як владний інститут він працює уривками, у нас – раз у тиждень. Очевидно, що менш ніж трьом десяткам членів Уряду не потрібна десятиповерхівка для засідань раз у тиждень.
Дехто скаже, що прихисток там знайшли і два міністерства: економіки та фінансів. Перш за все уточню, що не міністерства, а залишки цих міністерств, бо більша частина (особливо Мінфіну) працює в інших будівлях. Крім того, скільки пам’ятаю, завжди стояло питання відселення всіх міністерств із приміщення. Бо не вистачає місця. Для кого? Для ще одного «уряду», яким є секретаріат Кабінету Міністрів України.
Вкотре наголошу: уряд є колегіальним органом, що працює щосереди. Основною і постійно працюючою «цеглиною» уряду є міністерства. Саме вони готують і вносять на розгляд уряду проекти відповідних рішень. Чи потрібен уряду апарат? Безумовно. Але його завданням є не підготовка рішень (інакше міністерства не потрібні), а обслуговування роботи «зборів трудового колективу» і не тільки у період проведення цих зборів. А звідси:
апарат уряду не повинен бути великим (у нас він недалекий від тисячі, а в окремі роки і перевищував тисячу);
не може очолювати апарат особа у ранзі міністра (як це не раз було і відбувається зараз), бо завдання апарату обслуговувати «збори міністрів»;
структура апарату не може дублювати структуру уряду, що характерно для всіх наших урядів.
Без урахування зазначених обставини апарат уряду завжди перетворюватиметься на ще один уряд - невидимий, але часто не менш впливовий за той, що ми називаємо Кабінетом Міністрів.
Знаю, що в апараті уряду немало хороших, а часто і дуже хороших фахівців. Але справа не у прізвищах, а у правилах побудови владних інститутів. І місце хороших фахівців не тут, а у відповідних міністерствах. А сам апарат має бути компактним, не дублювати міністерства і, повторюся, не очолюватися міністром.
Але є ще один «уряд» - на вулиці Банковій. Його діяльність немало накладається на роботу центрального органу виконавчої влади, як у формуванні, так і у виробленні рішень.
Додамо до цього ще кілька десятків «міні-урядів», що виконують якусь одну чи кілька специфічних функцій, але «гуляють самі по собі», не будучи в єдиній системі координації і взаємодії виконавчої влади. Прикладом такого органу я не раз називав фіскальну службу, що підпорядкована (за законом) колегіальному органу (уряду), тобто нікому.
Ледь не забув. Є ж іще кількасот невтомних трудівників із протилежного боку вулиці Грушевського, які постійно і з наростаючою силою тягнуть на себе ковдру виконавчих повноважень, хоча їх призначення –ухвалювати закони.
Ми мусимо дозріти до необхідності серйозної реформи виконавчої влади, яка сконцентрує виконавчі повноваження в єдиному центрі, чітко визначить взаємодію, жорстку підпорядкованість і відповідальність усіх органів виконавчої влади, усуне дублювання та наявність багатьох центрів вироблення і реалізації рішень.

Віктор Пинзеник