Саме так. Маємо при владі щось, що абсолютно бездумно сипле фразами й обіцянками, в яких є лише одне раціональне зерно - на фокус-групах прорахували, що ці слова мають сподобатися абсолютно бездумному його електорату (лохотрату). Зрештою, до Зеленського вже й питань нема. Він особа цілковито неінтелектуальна, але з дуже сильними інстинктами та хапальними рефлексами. Його внутрішня, доведена до істеричності, жадоба влади й грошей стала головним спрямовуючим фактором для цілої країни. Його оточення сьогодні ще діє за принципом "Свита робить короля", розробляючи для нього й під нього будь-яку ахінею, що зайде пересічному обивателю та сподобається маленькому наполєончику. Але вони вже виростили для себе самовпевнену істоту, яка сама захотіла смикати за ниточки тих, хто поки смикають його.
Олігархи, які його створили, сьогодні забезпечують щомісячні доплати в конвертах його депутаттам та голоси у Раді, а також астрономічні відкати, створюють вигідне інформаційне поле на своїх телеканалах. Вони вже починають розуміти, що вирощують нового маленького путінчика чи лукашенку, який з часом через непомірні апетити й патологічний нарцисизм і для них становитиме загрозу. Але можливість нагромаджувати статки, як ніколи за всю історію України, спонукає й далі підтримувати цей режим.
Усе це з точністю до дрібниць уже пройшла Білорусь у середині 1990-их. А в дещо видозміненому виді реалізувалося на Росії на початку нульових. І там, і там для цього були потрібні два елементи: тупий, бездумний лохотрат, який зголодніло чекав від царька навіть уже не хліба, а видовищ. І продажні політики й журналісти, які були готові підігрувати, формувати ілюзію тотального одобрямсу й розносити для насєлєнія кожен пук ясновельможного тіла. Це жахливо, але ми з точністю до невідвротності йдемо тим самим шляхом. Хіба спротив змушує нашу Бубочку деколи трошки сповільнювати темпи та обламувати зуби на окремих "міцних горішках". Але тоді його каманда знаходить обхідні шляхи, вибиває й дискредитує, пробиває єдність тих, хто готовий чинити спротив.
До речі, і в Білорусі, й на Росії були на перших етапах сильні центри протистояння. Навколо Пазиняка й Шушкевіча гуртувалися й думаюча інтелігенція, й доволі широкі кола народних мас. Але влада Лукашенкі там робила те саме, що й зелені зараз творять в Україні: годувала плебс милою йому популістською та "антикорупційною" жуйкою і протиставляла натовп лідерам вільної Білорусі. Зрештою, лідери протестних сил мусили втікати із своєї країни, а в державі забетонувався диктаторський режим. У нас є дві фори. Порошенко сильніший та уміліший від тих давніх лідерів білоруської опозиції, а ще він має свій власний ресурс для забезпечення політичної й медійної кампанії. І друге - в нас є потужне, хоча й дуже неоднорідне ветеранське середовище, якого панічно боїться зелена неміч, і яке всіми силами пробує розвалити із середини.
Але і в Білорусі 90-их і в сучасній Україні поулістська влада апелює до нижчих інстинктів мас. Різниця поки дуже суттєва. Лукашенці вдалося згенерувати й зберегти до повного свого забронзовіння отупілу любов абсолютної більшості населення. Зеленському ж аналогічними методами поталанило зберегти контроль за чвертю-третиною населення. Але доки він, щоб не натворив, зберігає перше місце в рейтингах, ця відмінність не аж така суттєва. І кожен, хто при опитуваннях, дослідженнях, у приватних розмовах, у своїй власній голові, урешті-решт, підтримує та толерує цю владу, той уже проголосував за те, щоб ми не лише пішли білоруським шляхом 1990-их. Ми ним пішли в 2019-му. А щоб дійшли до стану нинішньої Білорусі. Та ще й у набагато коротші терміни. І жоден Порошенко, жодні ще непідконтрольні владі телеканали, ніякі вільнодумні групи не врятують ситуацію, доки, нехай навіть не більшість, але найзначиміша соціологічна група, толеруватиме загорнуті в "антиолігархічну" обгортку диктаторські замашки цього морального карлика.
