Володимир Зеленський, певне, не любить грати в шахи. Інакше не казав би, що «нема часу мислити стратегічно».
Бо якщо чому і вчить ця мудра гра - так тому, що будь-який хід має наслідки. І до самого кінця партія не зіграна - ефектними кроками «зараз» не втекти від важкого «потім», якщо не думаєш наперед.
Сьогодні - річниця дебатів на стадіоні. «Стадіон так стадіон»,- сказав тоді Петро Порошенко, розуміючи, що опоненти розставляють пастку. На здивування опонентів, прихильники Порошенка прийшли - самі, в кількостях, які набагато переважали «залучення» від команди Зеленського. Навіть фокуси зі звуком у трансляції не допомогли перетворити дебати на тріумф «нового героя».
Однак спільна гра росії та олігархічних каналів уже зробили свою роботу. Зеленський отримав шанс будувати країну «своєї мрії». Навіть монобільшість у парламенті - вперше після комуністів - виборці йому забезпечили.
Але чи то з мрією було щось не так - чи з бажанням виникли проблеми. Бо неспроможність працювати професійно стала очевидна з перших кроків.
Та замість зробити крок назустріч реальності, залучити до управління професіоналів, піти на створення коаліції єдності - за часів Зеленського розгорнувся класичний, мов з підручника, популістський режим.
З його трьома К: корупція, кумівство, казкарство.
Свідчень тому - безліч. Варто лише поставити Зеленському ті самі питання, які він силився поставити Порошенку. І на відміну від Порошенка, притомних відповідей він не знайде.
А дарма. Бо популісти мали б памʼятати про четверте «К», притаманне розвитку таких режимів. «Каса». Розплата.
Тож час їм подумати про неї. І поміркувати, чим виправдовуватимуть втрачені життя, зраджені надії і упущені шанси.
