...хто виходить на арену цирку в рудій перуці і з червоним носом на гумці, хто під яскравим світлом прожекторів може довго тримати увагу глядацького залу, змушуючи його вибухати оваціями своєю майстерністю..
Справжні клоуни - це глядачі, які сиділи собі в першому ряду глядацького залу, глузували з артиста в перуці, спокійно їли морозиво і зненацька були витягнуті артистом на арену, піддавшись його запевненням, що він, глядач, зможе не гірше за артистів цирку жонглювати чашками і їздити на одноколісному велосипеді.
Звичайно ж, усі чашки б'ються, велосипед розсипається на друзки під невдахою- сідоком, а на спині у нього сам собою з'являються малюнок смішної пики з висолопленим язиком.
Але ряди регочуть і аплодують, і недавній глядач щиро вірить, що це він розсмішив зал своїм талантом і зал аплодують йому.
А глядачі регочуть, бо бачать перед собою вайлуватого самовпевненого дурня, свого вчорашнього колегу- глядача, який уявив себе зіркою і над яким так весело познущатися.
А аплодують вони тому чолов'язі в перуці й з носом на гумці, який стоїть у тіні біля завіси, склавши руки на грудях, і робить вигляд що він тут ні при чому...
... вибачте. Це дійсніть наша змушує раз по раз згадувати одного, дуже популярного у 90 роки психотерапевта, який писав, що весь світ - це цирк і люди в ньому - хто гравець, хто глядач, а хто клоун, і головне - не переплутати ролі...
