"На зміну епосі ідеалізму прийшов період жорсткої реальності", — важливий виступ Гранта Шеппса, який натякає, що "мирні угоди" не повернуть Європі безпеку.
Сьогодення принципово відрізняється від часів холодної війни: тоді було відчуття, що маємо справу з раціональними гравцями світової арени; нові ядерні сили нестабільніші та ірраціональніші.
У минулому війни зупиняла стратегія "впевненості у взаємознищенні". Та чи зможе вона у майбутньому зупинити удар армії КНДР чи Корпусу вартових ісламської революції? Боюся, що ні.
Наші противники тепер більше пов'язані між собою. Іранські проксі створюють хаос від Ізраїлю до Червоного моря. Росія та Китай оголосили "партнерство без обмежень".
Ми бачили теракти на вулицях Лондона, крадіжки інтелектуальної власності, втручання в наші політичні процеси, а зараз і цінову кризу. Тепер ціллю терористів стала наша торгівля, 90% якої здійснюється морем…
В онлайн-світі ворогу не потрібно стрибати в танк, сідати на підводний човен чи винищувач, щоб завдати удару. Кібервійну ведуть через вторгнення в наші мережі, і вони завдали мільярдних збитків економіці Британії; значну кількість атак здійснили з Росії та Китаю. Навіть масову міграцію можна цинічно перетворити на зброю проти нас.
Ера "дивідендів від миру" закінчилася. За 5 років можемо стати свідками численних війн за участю Росії, Китаю, Ірану та КНДР. Спитайте себе, коли дивитеся на конфлікти по світу: чи схоже, що їхня кількість зменшиться? Ні, вона напевно зростатиме.
2024 рік повинен стати переламною точкою. Стримувати ворогів – вже недостатньо. Ми повинні перехопити ініціативу, стаючи на захист наших цінностей по всьому світу. Україна – тест нашої спроможності.
З точки зору стримування Британія має здобути стратегічну перевагу над нашими ворогами. Її основою, звісно ж, є наш ядерний арсенал. А у часи, коли зростає ядерна небезпека, наші засоби ядерного стримування на морі забезпечують нам максимальний захист.
Зараз Захід не повинен залишити наодинці відважних українців. Британське лідерство вже налаштовує на це партнерів. Саме тому прем'єр-міністр Сунак підписав історичну безпекову угоду між Україною та Великобританією.
Якщо ми нагородимо путіна перемогою у війні, це лише збільшить ризик ескалації. Це також буде сигналом для інших потенційних агресорів.
Від стримування та лідерства перейду до останнього важливого елементу — нашої готовності до нової ери. Зараз ми будемо використовувати увесь свій вплив, щоб інші союзники та друзі Британії також усвідомили настання нової реальності та взяли зобов’язання, що відповідають нашим, в тому числі — й щодо фінансування оборонного сектору.
Для України це буде рік, коли може вирішитися доля її нації. Для світу це буде найбільший "рік демократії" в історії, коли майже половина населення світу піде на вибори. А для Великої Британії це має бути момент вирішення майбутньої долі наших оборонних можливостей.
Здавалося б, британський міністр не сказав нічого такого, про що, б, наприклад, не писала раніше «Орестократія». Та промова важлива і має конкретну мету: резонуючий тон міністра покликаний активувати критичне мислення в обивателів Старого Світу, яким слід нарешті відмовитися від ілюзій "легкого миру". З путіним «порєшать» не вийде, в тому числі й тому, що він далеко не головний дистрибʼютор війни.
Для демократичного світу є лише один шлях до миру: змінити пасивну позицію на проактивну, нарощуючи мілітарну мʼязову систему. Не марно ж Шеппс чи не вперше вдався до ядерного запобіжника, демонструючи загострення катастрофічних очікувань.
Подібних меседжів у світовому інформаційному просторі буде чимало: політики взялися балансувати західну громадську думку згідно з реаліями.
