Позиція під Донецьком. Дуже складна. Близько 200 метрів до росіян.
В якийсь момент починається просто шквал штурмів. Кожен день штурми малими групами, зброси з коптерів, арта, знову штурми. Ротацію позиції відсекли артою та коптерами, щоб їх не можна будо поміняти, та штурмували кожен день.
Позицію тримало десять хлопців. В живих залишилось три. Їх не могли поміняти чотири дня. Комбріг ходив чорний як сама смерть, зривався, постійно аналізував що можна робити, не жаліли нічого, ні коштовних БПЛА, ні коптерів, нічого. Але витягнути на ротацію їх не виходило. Час, коли кожна хвилина- вічність. Коли кожен шорох- укол адреналіну у мозок. А тут чотири дні.
На п'ятий день всеж таки група змогла зайти, щоб забрати тіла нашіх хлопців, та замінити виживших. І почувши гуркіт техніки, штурмова група росіян спробувала запригнути в окопи.
І ті три хлопця ії знищили. Після чотирьох важкив днів, біля тіл загиблих побратимів, вони знищили штурмову групу, перед тим як вийти.
- В мене тут ДРГ, прийом.
- Яке ще ДРГ, закінчуй істерику, зараз ми вже на подході.
- Та бля, кажу ж ДРГ, вони вже к бліндажу підповзають.
- Точно ДРГ? То тебе не шкварить, реально ДРГ?
- Так, погодь, я іх захуярю.
...приходить пара хвилин.
- Я іх захуярив, но там ще є, коли там вже підійдуть? О, ще лізуть, я зараз...
Штурм відбили. Позиція за нами. Хлопці потроху, вигризаючі шматки землі у росіян, та відбиваючи штурми "одноразових", як іх називають росіяне, продовжують тримати позиції.
І да, ще один момент.
Вже коли зміна пригнула в окопи та сіла поряд з вижившими.
- Нас тут кинули- просто сказав один з виживших: - Просто кинули.
- Слухай, чому це ми вас тут кинули? - заперечів один з хлопців що прийшов на заміну: - Сам в курсі, ми старались вас змінити. Ну ось я близький родич комбріга, і я с тобою тут зараз у окопі. Невже я тебе покинув?
- А, ну тоді ладно.
Залізні люди. Героічні вчинки. Історії, які проходять повз нас. Історії про людей, завдяки яким тримається Україна.
