Те, що відбувалося у Москві навколо закритого показу в «Меморіалі» художнього фільму польської кінематографістки Аґнєшки Голланд «Ґарет Джонс» (в Україні – «Ціна правди»), може викликати подив і відразу водночас.
Спочатку у правозахисному центрі, де зібралися глядачі, з’являються «тітушки», які просто скандують «патріотичні» гасла і не можуть пояснити, навіщо вони взагалі прийшли. Але цікаво, що разом із хуліганами – журналісти пропагандистського каналу НТВ. І для мене особисто це добре знайома, пройдена на особистому досвіді технологія Кремля. Коли у дні Майдану 2013–2014 років біля мого будинку проводився «пікет» місцевих «тітушок», разом із ними були журналісти телеканалу «112».
А потім у «Меморіалі» з’являється поліція. Кількох хуліганів вона затримує, але й глядачів не відпускає, вимагає від них письмових пояснень, що вони тут роблять. Співробітників «Меморіалу» відвозять до найближчого відділення поліції і тримають там до пізнього вечора. Але чому?
Люди, які збираються разом подивитися кіно про голод в Україні, з точки зору російської влади – вже підозрілі
Ніхто не дає на це запитання чітких відповідей. Російські медіа повідомили про зрив показу фільму Аґнєшки Голланд у нейтральному тоні, вони не знайшли приводу в чомусь дорікнути організаторам дозволеного – ! – показу фільму, який ще недавно демонструвався на престижних міжнародних фестивалях. У чому ж справа?
Справа в алергії на саме слово «Голодомор». Люди, які збираються разом подивитися кіно про голод в Україні і замовчуванні цієї трагедії більшовицьким режимом, з точки зору російської влади – вже підозрілі. Тому що той, хто подивиться фільм Голланд, почне ставити незручні запитання: як це могло відбуватися? Якою була мета Сталіна і його спільників? Чому в сучасній Росії про Голодомор говорять з таким небажанням і намагаються зобразити правду про нього мало не підривом тих самих «скреп», ну і, звичайно, російсько-українського «братерства».
Неприємні і незручні паралелі
Той, хто бачив фільм про Ґарета Джонса, знає, що він не має ідеологічних кліше. Режисер робить акцент передусім на трагедії мільйонів людей – саме на трагедії, не на національності, не на етнічному походженні. І одночасно на трагедії самого Ґарета Джонса, який – і це відрізняло його від його колеги Дюранті – думав не про те, як зберегти хороші відносини з радянським режимом, а про те, як сказати правду.
Для російської влади все це – неприємні і незручні паралелі. Дратує все, ну буквально все. І нагадування про трагедію, яку російська пропаганда намагається замовчувати, і фігура чесного журналіста, і демонстрація наслідків пристосуванства – дуже сучасна паралель, до речі. І тому до «Меморіалу» приходять тітушки і поліцейські. Приходять разом.
Віталій Портников
