"Суб'єктивно. А може й об'єктивна реальність" - Олена Кудренко

"Суб'єктивно. А може й об'єктивна реальність" - Олена Кудренко

Це досі не можу забути відео з окупованих Олешок, де окупанти ходять по домівках з гучномовцями та зброєю, та закликають голосувати.

Я не можу без парканів. Без високих, глухих парканів. Мені не комфортно жити, коли хтось зазирає на мою територію. Мені здається, що це вказує на напрямок, звідки йде зло - зі сходу, з російської сторони. Бо чим далі їдеш на захід, тим ці паркани нижчі, відкритіші, а подекуди їх зовсім немає.

На сході, принаймні за моїми спостереженнями, ми закриваємося, бо зло поряд. Паркан - це не спроба сховати щось погане. Це підсвідома спроба захиститися. Бо це сюди приходили за зерном для Москви. І це сюди приходили чекісти. Це сюди приходили та відбирали, вели на розстріл, на депортацію тощо. Це сюди приїздили з речами, з Росії, та заселялися в будинки померлих українців. Це сюди вони тепер приходять за пральними машинами, за золотими прикрасами, за інструментами, їжею, велосипедами, собачими будками, дівчатами...

Коли я їхала березнем 2022 року зі сходу, то з кожним кілометром дороги легше було дихати. На нас на блокпостах дивилися, неначе ми виїхали з пекла. На всі колони автівок звідси. Подекуди посічених уламками від вибухів, як решето. Здавалося, що сонечко привітніше, небо світліше. Позаду було рідне, але незахищене. Знову в нашій історії воно, рідне, зустріло чужі брудні черевики, жадібні до чужого майна руки, відсутність розуму та емпатії в головах, пустих очах, звірячіх інстинктах. Це вже було колись. Коли двері відчинялись від удару цих самих черевиків, і байдуже, що на них фарбою написано "тут живуть люди", чи "діти" - це ніколи їх не зупиняло.

Тому паркани на сході - скоріше данина реальності. Наївна спроба захиститися. І я не помічаю, щоб ми тут були надто відкриті в спілкуванні з оточуючими - ми змушені бути іншими. І недовірливими. І стриманішими. Бо лайна проросійського за роки окупації радянщиною, та й до цього - назбиралося вдосталь.

Бо зло поряд. Кордон поряд. А їхати зі своєї землі немає наміру.

Так і живемо. Комусь треба так жити. Можете спробувати мене переконати, що я не права, - але ж що з цього неправда?..