"СУБОТНЄ..." - Олег Шарп

Я не голосував за Зе, але чому так соромно МЕНІ? Після двох Майданів був впевнений, що в Україні живуть сильні, розумні та самодостатні люди. Куди вони поділись сьогодні і чому настільки спокійно спостерігають, як українського президента (я наразі не про прізвище, а про посаду) тримають у світі за трампівську та путінську підстилку одночасно? І чи можна його з легким серцем відпускати у Париж, де він, у кращому випадку, виконає роль українського "експерта" на російському телебаченні, а у гіршому, продовжить робити те, чим займався останні 15 років - зображати пародію на президента. І це після того, як від одного прізвища Порошенка у Путіна розпочинався нервовий тремор, а Україна з пристойною швидкістю рухалась в сторону Євроатлантичних структур.

Як ящірка залишає свій хвіст, коли в нього вчепляється хижак, так і ми вимушено залишили частину свого тіла для того, щоб вижила ВСЯ Україна. Наразі ж таке враження, що нам знову хочуть пришити старий хвіст та ще й навішати на нього тонни скрєп, лопат з блінами та кремлівських забаганок.

Вистоїмо? Авжеж, і хвіст новесенький відросте. Просто як біатлоніст, що дає маху при пострілі і робить штрафне коло, так і ми періодично кружляємо по закапелках, хоча могли й стріляти влучно, й рухатись швидко. Але такі ще в нас пороблені біатлоністи - що тут вдієш.)

9 грудня має шанс стати точкою неповернення для цієї влади, і треба, щоб вона це зрозуміла. А от що чекатиме Вову на батьківщині після Парижів - лавровий вінок чи йолка, залежить не тільки від нього, але й від нас.

Morning, бандерівці!

Helgi Sharp