Ми завернули не туди… І що далі?
Постійні читачі знають, я практично не дорікаю виборцям Зеленського за їхній вибір. Не бачу сенсу. Що зроблене – те зроблене, назад не повернеш та й взагалі непродуктивно це, дорікати за минуле. Хоча, цілком віддаю собі звіт, що коментарі на кшталт «Коли програє вибори Зеленський, їх виграє Притула або Поворознюк» можуть бути цілком правдиві.
Після обрання Зеленського від нашого народу чекати можна чого завгодно.
Що для мене означають сім років президентства Зеленського? Вони означають сім років без реформ, необхідних для розвитку України. Петру Порошенко дорікати можна чим завгодно. Але економіку України він оздоровлював, і потрібні реформи проводив. Звісно, особам які звикли працювати на дядю і харчуватися з бюджету країни, помітити таке було важко. Я гарно пам’ятаю, як ревіли й стогнали чиновники, бо сталося нечуване – їх-бідось примусили працювати так само як на приватних фірмах, а не як вони звикли.
Ще дуже гарно пам’ятаю який ренесанс переживав тоді малий і середній бізнес.
Я примудрявся тоді їздити на «АрміюСОС» навчати пілотів на БПЛА, їздити з добробатом на Донбас – водити дрон, ще й виконувати роботи в своєму ФОПі. І цілком зводив кінці з кінцями. Ще й книжки писав.
Бізнеси в Україні тоді росли. З’являлися нові. Зверталися із замовленнями до мене часто, я мав змогу обирати роботу та підключати суміжників. Зараз такого не уявити.
Власне, погугліть і ви побачите скільки нових підприємств відкрилося у 2017 році, у 2018-му. Тоді не було війни? Брехня, тоді була війна. Так, не така як зараз, але то була найбільша війна в Україні від завершення Другої Світової. Тим не менше, у Маріуполі відкрився приватний університет, а з Херсону літали літаки до Відня. Було?
За Порошенка відмінили печатки. За Порошенка відкрили реєстри майна. За Порошенка банківська система показала рекордні прибутки. За Порошенка запустили децентралізацію, фактично зупинену за Зеленського.
Я переконаний, ті реформи були необхідні для України. Я бачу, іншого шляху ніж реформи запущені президентом Порошенко, для України просто не існує. Проте існує реальність – українці тих реформ не прийняли. При чому коли говориш з людьми, які тоді голосували за Зеленського і визнають що все сталося не як обіцяли, чуєш щоразу те саме: «Люди хотіли перемін… Люди хотіли нових обличь…»
Мені часто здається, що стосунки п’ятого президента України Порошенка і українського суспільства, це стосунки тертого життям досвідченого батька та інфантильного максималістичного підлітка. Напевно, кожен бодай раз спостерігав такі картини, коли батько каже підліткові що працювати треба, розвиватися, дбати про сім’ю… А підліток у відповідь, що нічого ти мовляв, не розумієш, я і без твоїх порад обійдуся.
Що стається далі? Підліток іде обходитися. Але дуже скоро або прибігає до батька по гроші, або опиняється в ситуації коли треба спати на підлозі і лічити кожну копійку. Зрештою (і цю історію багато разів змальовував Голлівуд) підліток стає на шлях про який йому казав батько (бо шлях таки єдино вірний). Але тепер це вибір самого підлітка. Мовляв, він перебрав всі варіанти як не треба, і обрав правильний. Тобто – батьковій.
В несприйнятті Порошенка частиною суспільства є цікава обставина – цим людям не подобається Порошенко особисто. Тому що мільйонер, тому що не ідеальний… Причин багато.
Але фокус в тому, що вони вічно плутають ставлення до Порошенка з цілями яких досягав Порошенко. Через свою нелюбов до Порошенка вони відкидають реформи. Але закони економіки і закони фізики – єдині які неможливо порушити. Реформи Порошенка проводити колись доведеться. Може більш розширені, може в іншій формі – час покаже. Форма суті не поміняє.
І суспільство прийде до необхідності повернення до реформ Порошенка. Але перед тим суспільство наб’є собі до біса кривавих гуль. І дорікати нема кому – суспільство саме обрало такий шлях.
Власне – суспільство в процесі.
