Шестеро ув’язнених-мусульман у росії 16 червня схопили високопоставленого чиновника пенітенціарної служби та охоронця в надії на звільнення. Щонайменше троє з нападників були засуджені до тривалих термінів ув’язнення, але перебувають у СІЗО Ростова. Після початку переговорів російська влада направила підрозділи ОМОН, які звільнили двох полонених і вбили всіх шістьох заручників.
Про це пише Paul Goble на сторінках Jamestown Foundation.
Російські ЗМІ висвітлювали релігійну приналежність ув’язнених, заявляючи, що вони пов’язані з “Ісламською державою”, і обіцяли розслідування. Тоді російські офіційні особи раптово перестали обговорювати ці події через страх, що вони можуть ще більше розколоти російське суспільство. Тюремна сутичка є останньою в серії подій, які висвітлюють зростаючу внутрішню нестабільність у росії на тлі війни президента володимира путіна проти України, що все більше привертає увагу російської громадськості.
Такі дії такої невеликої групи в’язнів і цілком очікувана відповідь російської влади можуть викликати враження, що це зіткнення є незначною подією. Тим не менш, навіть обмежена кількість доступної інформації висвітлює набагато ширші проблеми в російській системі кримінального правосуддя, включаючи крайню переповненість виправних закладів і серйозну нестачу охорони. Ситуація із заручниками вказує на крах традиційного російського методу управління в’язнями шляхом використання звичайних злочинців для контролю над політичними. Ця система дедалі більше ламається через збільшення кількості мусульманських ув’язнених, з одного боку, та зростання кількості українських в’язнів, з іншого.
Ці проблеми вже впливають на російське суспільство в цілому і, безсумнівно, впливатимуть на політичні еліти, оскільки путін ослабне, а потім піде зі сцени. Політолог порталу «Клуб регіонів» Сергій Старовойтов каже, що збільшення кількості мусульман у російських в’язницях, від’їзд багатьох етнічних російських злочинців воювати в Україну та приплив етнічних українців до російської пенітенціарної системи означають, що союз між тюремниками і звичайними російськими в’язнями проти меншин розпався. Отже, контроль над ув’язненими в цілому зараз гірший, ніж будь-коли починаючи з 1990-х років, і це приводить на пам’ять повстання в ГУЛАГу наприкінці життя Сталіна та особливо після смерті радянського диктатора.
Повстання та інші акції в російських в’язницях і таборах стають все більш частими і часом надзвичайно масовими за путіна. Однак більшість із них не привернули уваги, оскільки Москва перестала публікувати більшість даних про пенітенціарну систему, що ускладнило доступ до інформації про те, що відбувається за стінами в’язниці. З одного боку, і нинішній випадок не є винятком, обласні чиновники применшують інформацію про викрадення, заявляючи, що серйозних проблем немає. З іншого боку, замовчування останньої сутички, здається, має зворотний ефект. Це змусило деяких припустити, що Кремль сам організував викрадення, щоб розпалити етнічні почуття та отримати підтримку для подальшого обмеження інформації про в’язнів і доступу до них. Багато незалежних журналістів і правозахисників навіть почали розслідувати це питання. Їхні висновки свідчать про те, що проблеми Москви з пенітенціарною системою, і без того великі, лише починають наростати.
Умови в пенітенціарній системі росії майже завжди були поганими. Однак, зараз вони гірші, ніж десять років тому, тому що путін скоротив витрати на ув’язнених, закрив табори та в’язниці та створив умови, за яких дії ув’язнених проти своїх охоронців стають дедалі ймовірнішими. Щоб заощадити додаткові гроші, путін розмістив більше ув’язнених майже в усіх тюремних закладах, що залишилися, одночасно зменшивши кількість охоронців для нагляду за ними. У Ростові в СІЗО, розрахованому лише на 500 осіб, перебувають понад 900 ув’язнених, а охоронців там на 30% менше ніж раніше. Це означає, що ув’язнені не розділяються залежно від того, чи були вони засуджені, що дозволяє засудженим вербувати тих, хто все ще очікує суду. Не дивно, що експерти припускають, що саме ці два чинники спричинили заворушення серед ув’язнених, а не справа сторонніх агітаторів.
Ще більш важливим фактором, що стоїть за зростаючими проблемами для російської пенітенціарної адміністрації, є зміна складу в’язничного населення та те, що це означає для відносин між ув’язненими та охоронцями. У минулому охоронці об’єднувалися з винними в звичайних злочинах і дозволяли їм керувати політичними в’язнями. Хоча це все ще відбувається, баланс тепер змінюється проти звичайних ув’язнених. За часів путіна кількість політичних в’язнів зросла, включаючи не лише опозиціонерів, але й велику кількість мусульман, які можуть бути винні лише в сповідуванні своєї віри. Крім того, за останні два роки більше українців потрапили в полон під час повномасштабної війни путіна та були ув’язнені в російських пенітенціарних установах. Чисельність цих груп особливо велика в Ростові, де в’язні-мусульмани становлять щонайменше 20 відсотків утримуваних, а українці стільки ж, а то й більше. Водночас, у поєднанні з меншою кількістю охоронців, багато звичайних ув’язнених добровільно поїхали в Україну, тобто власне ті, на кого охорона не дивилася з усе більшою підозрою, але як на потенційних союзників.
Усі ці тенденції вказують на збільшення проблем у пенітенціарній системі, включаючи корупцію, оскільки охоронці намагаються покращити власне становище, укладаючи угоди. Ці події починають відлунюватися й поза стінами в’язниць. Майже всі ув’язнені мають сім’ї, а також співвітчизників та одновірців, які переживають за них. Тож Москва применшує будь-які конфлікти та розгортає кампанії проти «політизації» збоїв у пенітенціарній системі. Однак багато з цих зусиль були невдалими, включно з рішеннями не видавати тіла загиблих, дія, яка лише привертає увагу та збільшує гнів. Ці розчарування зараз поширюються на людей, які не пов’язані безпосередньо з ув’язненими, але стурбовані тим, чим можуть загрожувати повстання у в’язницях у майбутньому. Деякі, зокрема депутати Думи, навіть вимагають звільнення тюремників — вимоги, які Кремлю може бути важко стримати.
У результаті російські пенітенціарні установи, які довгий час були першою лінією захисту московського режиму від будь-яких викликів, стають менш ефективними та натомість додають проблеми до тих, з якими вже стикається Кремль.
