Путін відчуває себе все більш впевненим, сильним і рішучим.
Продовжувати війну до перемоги, яку він чітко, на відміну від українського плану, виклав у своїх ультиматумах США, НАТО й Україні.
Україна і її народ має зникнути, а Захід відступити за лінію горизонту, який визначив Сварог 21 століття. Головний стратегічний інструмент виснаження Росії до неможливості вести війну – санкції, виявився тільки деревʼяною палицею в паралоні.
Боляче. Принизливо, неприємно, але зовсім не страшно. Навпаки, Путін і його воююча політико-адміністративна команда перетворили хитромудрі західні рестрикції у своєрідний кокаїн. І зачинилися у своєму власному світі, впадаючи то в депресію, то насолоджуючись ейфорією паралельного світу.
Маленький обшарпанець. Вигнанець з цивілізації, який десятиліттями не доїдає, не читає газети, немає інтернету і на зиму із міст утікає в село, де тепліше.
Північна Корея без проблем дає Росії 3 млн гаубичних снарядів, коли гігантські воєнні індустрії Заходу не можуть виготовити й поставити Україні навіть половину менше.
Разом з Іраном, в обмін на їжу, нафту і технології, вони передають російській армії сотні балістичних ракет, проти яких ЗСУ не стає сучасних ППО і далекобійних відповідей по місцях запуску та арсеналах зберігання.
Маючи десятки тисяч сучасних безпілотників, здатних змінити логіку наступу росіян, які швидко і безнадійно старіють, Захід утилізує їх, але з невідомих Біблії принципів, дедуктивної та індуктивної, формальної та неформальної, модальної й багатозначної логіки Арістотеля, чи гносеологічних ідей Бенедикта Спінози, Україні відмовляють.
Мантрують, малюють навколо себе магічні знаки, шепочуть про зобовʼязання без скрижалів триматися грішної купи й не дратувати Путіна.
Мага-чарівника і ядерного повелителя. Коли північнокорейські офіцери й солдати разом з іранськими інструкторами прямо воюють проти ЗСУ в Україні, відповідальна за мир команда Білого дому заявляє, що американський солдат не буде брати участі у війні з Росією.
Так, ви памʼятаєте, це було. Поки Гітлер не почав топити американські воєнні й торгові й пасажирські кораблі в тихому океані, а японці не рознесли агент Пʼєр-Гарбор.
Іранські «Шахіди» змінили хід війни. Американські ATACMS, які старіють на базах і замінюються на новітні аналогічні ОТРК, не дали можливості зруйнувати навіть Кримський міст. Росія, володіючи тисячною бойовою авіацією, ще більше посилює свою перевагу у зламі відчайдушної й виснаженої української оборони тисячами КАБів.
У консолідованого Заходу їх, більш сучасних, значно більше. Або їх аналогів, які можна запускати з наземних платформ. Україна отримує в місяць може ледве більше 300.
Росія скидає по вузлах оборони й прифронтових містах, методично спалюючи їх вщент, 3000. Якщо найближчим часом Росія почне використовувати сотні іранських і північнокорейських балістичних ракет, війна стане пеклом.
Вона швидко заповнить Європу мільйонами нових біженців, калік і диверсій для створення хаосу. У все ще заколисаних самовпевненістю і недалекоглядністю західних демократій. Саме тут час Фукуями. Це і може бути «кінцем історії» цивілізації.
Світ перевернувся і так стає диба. Виявляється, що його майбутнє залежить не від спільного прогресу, медицини, технологій балансування між неконтрольованою індустріалізацією і повстанням природи, а від того – хто наступні 4 роки буде керувати Америкою. Дональда Трампа чи Каміли Гарріс.
Перший – непередбачуваний, з потенціалом неконтрольованої руйнівної сили, буревій. Стихія, яка ніколи не буває лагідною. Він любить Путіна і мріє про угоди з ним. Як рівним. Продати Україну. Інші, хто лікувався у Кашпіровського і заряджав воду у чумака, переконують себе, що він «зʼїсть Путіна на сніданок».
І «Великий Дональд» вже більше двох років переконує і себе, що здатен закінчити війну одним телефонним дзвінком або магічним закляттям за 24 години.
NYT днями написав, що в 17 році на зустрічі з Путіним в Гамбурзі Трамп радився з ним з приводу воєнної допомоги Україні. Московський лідер виступив проти.
Рекс Тіллерсон, тоді держсекретар США, підтверджуючи таку координацію із Путіним, почав кампанію серед працівників американської адміністрації «працювати над тим, щоб змінити думку президента по Україні». Тобто, Трамп і Путін будуть радитися про завершення війни в Україні.
Тоді, коли Путін анексував Крим і окупував Донбас і вів реальну війну з українцями, Трамп за його порадою не став допомагати Україні повернути незаконно захоплені території. І навіть не згадав про зобовʼязання США у Будапештському меморандумі.
Зараз він критикує Зеленського, який хоче перемоги Камали Гарріс, називає його «грандіозним крамарем», який не хоче за американські мільярди підписати угоду з Путіним. З ним у Трампа «дуже класні стосунки».
За логікою Трампа Ізраїль має підписати угоду з ХАМАСом, Хезболлою та Іраном, Південна Корея з Північною, Тайвань з Китаєм. Настане ера милосердя і миру, процвітання і духовної ейфорії.
Ми не знаємо, чи зможе президент Гарріс втримати світ на ногах. Якщо все ще діючий і достатньо активний президент Байден не забезпечить їй чітку, сильну і виграшну зовнішньополітичну стратегію.
Бо внутрішня може спіткнутися на американського «чорного лебедя» – «жовтневий сюрприз». Потужний, найбільший за 50 років, страйк докерів на східному і південному узбережжі США, які 1 жовтня зупинили всі порти штату Мен до Техасу, на чолі з другом Трампа, їх лідером Гарольдом Даггетті, ціною до 4,5 млрд доларів в день.
Страйк зʼєднався із найпотужнішим за останні десятиліття ураганом Хеллен, який забрав життя вже більше 200 американців, найбільше нашкодив північній Кароліні й Джорджії, штатів, які коливаються.
Трамп підпалює розгублену в пошуках винних свідомість виборців, звинувачуючи у всіх бідах правлячу адміністрацію. Ще ніколи так сильно від Америки не залежала доля всього світу.
