Мене як суспільствознавця за фахом цікавить мотивація людей.
Дуже цікавий випадок - священництво УПЦ мп.
Уже ж їхня материнська контора і священну війну Україні проголосила, і молиться за убивства українців (зокрема і священників УПЦ мп, які під руку потрапляють), і відчекрижила доходні приходи на тимчасово окупованих територіях.
І все одно більшість із священників мп не поспішає залишати цю організацію. Лише близько чверті громад, які переходять з мп до ПЦУ, переходять разом із священником.
Звісно, не бракує пояснень і щодо матеріальних вигод, і тиску, і задавнених образ чи просто звички. Але всі ці аргументи - питання мотивації священноначалія і авторитетних отців, які здатні переконувати і вести за собою інших.
Що тримає в московській церкві їх? Адже більшість їх свідомі правди. Грамота московського патріарха Алєксія, яку вони залишили у зміненому статуті, не залишає простору для маневру.
Церковна організація, зʼєднана із світовим Православʼям через рпц, є частиною рпц. «Структурним подраздєлєнієм», говорячи мовою статуту рпц.
Ієрархи і авторитетні священники рпц не можуть цього не знати. Але продовжують лукавити.
Хтось напряму повʼязав долю з москвою. І чекає, поки кремлівський біс прийде їм на допомогу. Наприклад, витисне з України повернення привілеїв московській церкві як умову до «перемирʼя». Як уже ледь не трапилось у Стамбулі у березні 2022. Тоді від цього врятували ЗСУ, які поставили північне угрупування росіян у безвихідь і змусили ло втечі. А відкриті злочини Бучі і інших замучених міст зробили «перемирʼя» неможливим.
Хтось чекає, що влада, втрачаючи рейтинг, шукатиме підтримки серед «ждунів» у суспільстві. Певну надію їм дає тяганина з ухваленням закону про заборону рпц - схоже, для влади цей аргумент таки існує.
Хтось сподівається на гроші новінських і дорого оплачену брехню, яку лобісти ллють у вуха західних політиків.
А хтось марить просто про нездійсненне - що Вселенський Патріарх зглянеться на їхню печаль і традицію особистої неприязні до ПЦУ, і дарує їм екзархат в купі з ставропігією. Про це ж достеменно казав знайомий сусіда старшого помічника молодшого паламаря близ Фанару.
Все це - нездійсненно. Але все це, і кожне окремо, і чимало іншого - стримує від єдиної можливої чесної позиції. Зректись москви і вести діалог про обʼєднання з ПЦУ. Історичних прикладів не бракує. Була б воля.
А волю треба стимулювати. Зокрема, і законодавчо. Інакше «структурноє подраздєлжніє» московської церкви і далі проклинатиме захисників України і ждатиме торжества її ворогів.
