Я не знаю в яку дурну радянську голову прийшла ідея назвати День скорботи за загиблими у Другій світовій війні святом. Це тільки моральна потвора могла додуматися святкувати на могилах загиблих, танцювати на кістках. Я ще з дитинства пам’ятаю оті обов’язкові збори біля пам’ятнику Невідомому солдату. Невідомому, бо нікому й діла не було до того, щоб встановити його ім’я. Чи взагалі був хтось там похований, чи це був пам’ятник – прикраса, які масово встановлювали по усьому срср, але зганяли туди піонерів, шахтарів й починався концерт. Потім звісно каша й фронтові 100 грамів, після яких реальні ветерани починали плакати, згадуючи війну, а фігляри у медалях накшалт «20-30-40 лет Победы», починали розповідати, як самотужки знищували 10-20 німецьких танків. Правда, більшість з них на момент війни ще не народилася, або була віком 5-10 років, але то не заважало й їх розповіді, «повз поранений 100 км до своїх» бентежили дитячі вуха й заставляли сильно-сильно ненавидіти поганців-фашистів.
З мого дитинства особливо у росії нічого не змінилося, як й в ОРДЛО. Ті ж самі свята. Тільки у новітніх «піонерів» дуже короткі спідниці, а у новітніх «ветеранів» медалі за «взятие Бахмута».
А так скачуть, не плачуть, ні за полеглими у тій війні, ні за загиблими у цій. Я все дивувалася, чому сучасні вдови на росії та в ОРДЛО не носять чорні хустки, взагалі не переймаються тим, що їх чоловіка вбили. Я к й матері не переймаються тим, що вбили їх дитину. Я писала про це свято вдів, повні ресторани та нові авто, якими на «гробові» вдови та матері вбитих окупантів та колаборантів тішать себе.
Взагалі для нормальної людини це треш, такі собі веселі вдови. Для росії та ОРДЛО – це норма.
Там жінки чекають на похоронки та усіляко вмовляють чоловіків «идти зарабатывать на войне, как все нормальне мужики». Там підтримують мародерство –« захватите какой-нибудь город и разграбьте», «привези мне что-нибудь с войны».
Це все дивує до того часу, поки не згадуєш поведінку радянських воїнів (не усіх, звісно ж, не усіх, але критичної більшості) під час Другої світової. Везли ж додому спідню білінню, швейні машинки, посуд, виделки з ложками з зруйнованих міст.
Тільки росіяни та радянські люди розуміють слово «трофей», бо це ж було прихильно та популярно.
Поведінка сучасних вдів росії та ОРДЛО дивує до того часу, поки не згадуєш, що День пам’яті в них – свято з наливайками, танцями та бійками.
Люди, які виховані топтати ногами могили, ніколи не будуть думати ні про смерть, ні про пам’ять, ні про життя, бо ж для них смерть це свято, це весело, це «гробові» та «фронтові».
Що ж, залишимо мораль на совісті тих, хто цю мораль вже розіпнув та розтоптав тисячу разів. Хочуть свята, то мають свято.
Що цікаво, святкуючи 9 травня на росії та в ОРДЛО уникали масово та публічно згадувати сучасних загиблих у російсько-українській війні чи по їхньому «сво». Дідов на палицях не носили, бо ж це небезпечно, бо ж разом з «дідами» понесуть річки та океани загиблих за ці 10 років, а на «россии потер нет».
Тому знову святкували у формі радянської армії, танцювали, розважалися, пили та…
А ось тут про свято. Про те, як святкували 9 травня в ОРДЛО, та так святкували, що вмилися кривавою юшкою.
От пишу вступ за історію «свят» та мотиви не горювати вдовам росії та ОРДЛО, не стільки щоб нагадати вам, а здебільшого, щоб врівноважити себе. Правда! Бо ж ми «ІС» солідна інформаційна група з міжнародним визнанням, лауреати престижної премії IAPC за свободу слова, то маємо відповідати статусу. А я ось не знаю, як написати ці новини з ОРДЛО, щоб редактор не червонів, виправляючи ненормативні лексичні вирази.
З 1 по 10 травня на території ОРЛО (це окупована частина Луганщини) відбулося справжнє жахіття. Було зґвалтовано та вбито понад 30 жінок та дівчат різного віку. Наймолодшій з жертв було 11, найстаршій 38.
З різних інформаційних витоків, було встановлено, що у період з 1 по 10 травня в ОРЛО було вбито понад 30 жінок. Вбито. Зґвалтовано. Можливо це не остаточна цифра, бо ж багато повідомлень «пропала без вести». Ось таке «свято» по-руськи. Розумієте? Свято! «Асвабадители» п’ють, гуляють, ґвалтують, вбивають.
Пік вбивств та зґвалтувань з 7 по 9 травня. Свято…
Ровеньки, Довжанськ, Сорокино, Антрацит, Луганськ… Майже кожне місто ОРЛО за ці дні отримало страшні звістки «у лісопосадці знайдено труп молодої дівчини».
Як там вони люблять співати «этот празник, со слезами на глазах»?
У 90 випадках вбивці та ґвалтівники це російські військові. Національність різна. Це, як росіяни так й багатонаціональні росіяни. Так- «багатонаціональні росіяни»- називають на росії інші національності, що входять у склад російської федерації – бурятів, якутів, чеченців (кадирівців) та інші.
Напевно, віруючі люди, з хрестом на шиї та іконою у кишені. З Богом чи з Аллахом, чи з Буддою, вбивали, ґвалтували, різали на частини тіла.
Звісно російськомовні. Як вбивці, ґвалтівники так і їх жертви. Й жертв російською кричали «мамочка, больно, помогите». Та й хрестик теж був на жертвах. Донбас же має критичну більшість віруючих московського патріархату.
Тобто ті російськомовні православні росіяни, хто прийшов на Донбас захищати російськомовних, православних мешканців від «укро-фашизму» просто вбили та зґвалтували російськомовних, православних. Та ще й тих, хто їм сліпо вірив, довіряв, допомагав.
Ось таке свято Победы, руського миру.
Ненавиджу!
Тіпає! Реально тіпає, хоча вже з одного боку байдуже, але чомусь тіпає. Я вже навчилась сприймати новини з ОРДЛО, як про щось чуже. Та й реально легше писати, бо ж зі знайомих там вже й немає нікого. Хто виїхав, хто мертвий. Тому про незнайомих людей писати набагато легше ніж про тих, з ким сидів за одним столом, а потім або оплакував, бо гинула світла людина, або ж радів смерті, бо помирав твій ворог, зрадник України, той, хто взяв у руки російську зброю та пішов проти тебе.
Але все ж таки, визнаю, писати страшні новини важко. Це росіянам танцювати на могилах легко, а мені ось навіть про смерть незнайомих людей писати важко.
Але ми маємо доносити інформацію, фіксувати злочини, навіть якщо боляче та психологічно важко це робити.
Читаю про ці вбивства …Типові ситуації, банальні, типові ситуації. Якийсь сюр та «день сурка»: «поїхала кататися на машині з знайомим військовим», «військових запросив підвезти зі школи», «пішла святкувати у компанію військових», «зустрічалась на орендованій квартирі з військовим». Російським військовим!
Дівчата шукають собі принців на білих конях серед окупантів, бо ж довірять їм, бо ж батьки там виховали «русский солдат ребенка не обидит».
Свято! Травневі шашлички! Який моральний покидьок придумав цю традицію смажити шашлики на день пам’яті полеглих у Другій світовій? А, ні, на росії це ж 9 травня, свято перемоги фашизму, бо якось не бачу я перемоги над фашизмом. Але ж «шашлички» – це святе ще з радянських часів та намертво вбито у голову наративом- травневі свята, травневі шашлички. Радянська людина не може по іншому. Бо ж діди смажили. Бо ж дівки на природу їхали, щоб «дідов» веселити.
Й ось тепер матері голосять на похоронах молодих гарних дівчаток, одітих у білі сукні. Бо ж традиція дівчину, яка померла до одруження, ховати у весільному вбранні. Дурна традиція, як на мене.
Жодна з матерів не визнає себе частково винною у смерті дитини, та ще й такій страшній. Бо ж хто визнає, що оті розмови на кухні «русские лучшие люди», «русские освободители», «с россией в серце», «заживем», «богатый руський жених, чтоб в москву увез», оці самі розмові й призвели до трагедії, привели дитину у руки ґвалтівника. Бо ж дівчата та жінки в ОРДЛО довірять росіянам, вбачають в них захисників та гарну партію для одруження.
Висновків не буде. В мене волосся дибки після фото, повідомлень та обговорень. Але що ще дивує, після фото вбитої дівчини кілька постів від мешканок ОРЛО – «познайомлюсь с русским военным». Свято продовжується.
