Іноді, спостерігати за тим, як хороші розумні люди тягають по просторах соціальних мереж підібраний під ногами незрозумілий предмет цікавої форми - цікаво.
Ти дивишся на те, як вони передають його один одному, вихоплюють з рук, крутять перед очима. Ти слухаєш їх розумні версії про суть цього предмета, і навіть можливі плани щодо його використання для покращення світобудови.
Потім тобі стає сумно, а потім і взагалі тривожно і сумно.
Тому, що ти знаєш, що ця «цікава штучка» - граната «Ф-1».
Тому, що ти вже зрозумів - це не макет. І захоплюючу дискусію від кривавих бризок відокремлює ось це кільце, яке забавно бовтається збоку. Тим більше, що тягають гранату в основному за нього - зручно ж.
Тим більше, все частіше лунає глибокодумна фраза: «Нічого страшного не станеться, якщо ...»
Коли ви почали тягати зі сторінки на сторінку фразу «Порошенко вже « не торт… »», та інші сентенції про «збитого льотчика» і селекційні фантазії про «вирощування нового лідера» - це було повчально. Повчальність полягала в тому, що вкидання цього в інформпростір було зроблено неприховано технологічно. Тобто - в відкриту.
Проте, навіть лідери громадської думки, з готовністю і одночасно, схопилися за цей «предмет», і почали «пропускати його через себе». Використовуючи для цього всю міць свого таланту, фантазії, здатності до переконання і вбивчої іронії.
І банальний «вкид» став виглядати достовірніше і природніше. Тому, що «пропустили через себе». Тому, що вжилися в роль «мудрих і об'єктивних». Тому, що «біле пальто» - це, курва, красиво. Скільки разів ти сам не кажи про зворотне. Тому, що є туга за «собою минулим», трохи більше вільному в помилках. І коли ти говориш фразу «не можна увійти двічі в одну воду» - ти солодко мрієш саме про це.
Спостерігаючи за цим я мовчав. По-перше, було досить людей, яки кричали вам, що це граната. А не важок від годинника з зозулею, не горіхокол, і не іграшка БДСМ.
А по-друге - була надія, що потягавши предмет по окрузі, ви скажете: «Ха, це ж граната! Я завжди знав, але хотів вам переконливо показати - як ніколи не треба робити ».
Але ось біда. За останні п'ять днів троє людей, яких я безсумнівно поважаю і ціную, сказали мені практично однакову фразу. Чомусь, посміхаючись, з обличчям сповненим відчайдушної приреченості.
«Ось побачиш, ми ще будемо захищати Зеленського, так як до цього Пороха. Але не тому, що ми будемо його підтримувати. А тому, що в альтернативі будуть регіонали і росія. »
У цьому самому місці я зрозумів, що кільце з гранати вже тягнуть. І запобіжна чека прийшла в рух. Ще трохи, і спрацює пружина, відбудеться накол, і через кілька секунд «хлоп» - і вибух виб'є розум із решти «розумної частини» суспільства.
Ось це, власне, і була та мета, на яку працюють останні технології «вкидань».
Це знак. Знак того, панове, що ви вже готові «до**атися до мишей».
Мабуть, ви теж втомилися, але вам потрібно обґрунтування слабкості. Щоб це «гідно виглядало». Хоча б, як «горе від розуму».
Ви вже майже погодилися на альтернативу між «пи**ець і повний пи**ець». Ви розповідаєте мені про те, що вам треба «ростити лідерів». Забуваючи про те, що п'ять з гаком років я провів забезпечуючи вам цю можливість на фронті.
Але все, що «виросло», це набір дятлів, фріків, «патріотів за викликом», «нових облич» після пластичних операцій, і дутих «кандидатів в царі».
І закінчилося все сумним цирком, що загрожує перерости в «цирковий абсолютизм».
І ви готуєте мене до того, що наступна стадія - героїчний бій за один сорт лайна проти іншого?
А знаєте, чим закінчиться варіант боротьби «за Зеленського проти регіоналів?».
Звичайно, виграють регіонали. Тому, що в цей раз ви не просто пересретесь – затрахаєте один-одного до кривавих мозолів на робочих поверхнях.
І не буде ніякого сумного «ми зробили все, що могли». Цим ви обманювали себе в минулий раз - двічі це не проходить.
Частину з вас зачистять про всяк випадок. А частину - безсумнівно візьмуть на службу. І ви будете розповідати один одному, про те, що «наступного разу будете захищати регіоналів, щоб не прийшов особисто путін (ху*тін, або хто там буде).
А потім «захищати путина, щоб не прийшов Вельзевул». І так далі.
Шлях вниз - самий прогресуючий і перспективний. Йому допомагають закони фізики і відсутність необхідності в зусиллях. І його вища стадія - вільне падіння.
Я ось, що хочу вам сказати. Якщо це стане трендом - особисто я в наступний раз нічию дупу прикривати не прийду. У 14 у мене була альтернатива. Україна, і спокійне існування в спокійній країні. Я вибрав Україну, і помножив на нуль багато речей у своєму житті.
Саме для того, щоб дати можливість будувати.
І - майже вийшло. І навіть зараз ще є шанси.
Так-так. Ми ще не всі шанси прос*али, як не дивно.
Але добровільна деградація - це без мене.
Мене більше влаштує здохнути на маленькій барикаді, в колі тих, хто зміг не втратити себе.
Або все виправити. Але це тільки якщо наша «розумна меншість» не перетворитися на зграю папуг з гранатою.
Які голосно і багато кричать, щоб заглушити власне сумління. І тягнуть за веселе кільце з незрозумілої їм конструкції.
Вибачте, якщо кого образив. Я все одно краще, ніж граната.
Я нею ще й користуватися можу навчити.
Так що, залиште ці танці.
