Все таки ця війна не просто світова. Вона цивілізаційна.
Перша світова була фактично війною одних імперій проти інших. В результаті ті, що програли - посипалися.
Друга світова була трошки іншою. Бо імперія СССР воювала проти нацизму і фашизму на боці коаліції вільних держав.
Зараз ми маємо ситуацію, коли Україна воює за весь цивілізований світ. На нашому боці - усі демократії.
Трошки збоку - популістичні режими Угорщини та Туреччини.
Нейтральні Індія, Індонезія - утримуються при голосуваннях і не рвуть з росією. Бо і у самих не все ок.
Авторитарний Китай наче поза драчкою, але готовий трошки підігрувати москві - як своїм за глибинною ідеологією.
Так-що тенденція очевидна - ми воюємо за цивілізацію проти авторитаризму.
І це при тому, що ми якраз сама слабка ланка демократичного світу.
У державі корупція, популізм і наступ на свободу слова.
От такі от парадокси.
А ось і приклади у світі останніх подій:
1) У білорусі вилучають з бібліотек Оруелівський "1984". Ну а як же ж. На росії по тихому прибрали з шкільних програм Солженіцина та будь які твори, які хулять сталіна.
2) на росії знімають з постів губернаторів, які не дуже яро відстоюють букву z і не кричать "вставай страна агромная".
Ну і тих, хто все розуміє, але необережно на внутрішніх нарадах в своїх обкомах каже "фсьопропало". Таких міняють.
3) Туреччина, яка ніби то за західний світ, начебто і не любить путіна. Але популізм і авторитаризм - у душі Ердогана. І кортить йому подорікати максимальним лібералам - шведам та фінам.
Все сходиться. Тенденції очевидні.
Але історичний досвід показує: тоталітаризм ефективний лише в короткій перспективі.
У марафоні завжди перемагає демократія.
Ми на правильній стороні.
От тільки б після перемоги браві хлопці з ОПи не схотіли зробити з нашої країни маленького путіністану.
Не дамо.
