Вирішив щосуботи робити коротку аналітику з аналізом основних події тижня. Отож, що було найголовнішим, як на мене
1. Переговори в Женеві завершилися тим, що сторони домовилися домовлятися. Це не погано і не добре. Це процес без якого неможливо вийти в будь-якій перспективі на фінішну пряму. Що я зараз бачу в переговорній історії:
- останніми днями дуже посилився (як мінімум, інформаційно) трек Диітрієва. Надто багато стало історій про угоди на міфічні 12 трильйонів доларів. Це не найкращий сигнал для нас. І справа тут не в тому, що Трамп може вийти з переговорів (я вважаю, що не може). Справа в тому, що головна задача росіян розірвати питання наших переговорів і двосторонніх переговорів Росія -США. Зараз, головним гальмом цього процесу є перш за все Росія, яка хоче масштабну угоду «в дусі Анкоріджа». Але якщо РФ змінить стратегію і захоче грати в короткі ігри (мінімальна поступка в обмін на мінімальну угоду) - це може стати проблемою для нас. Другим гальмом цього процесу є КНР, яка точно не зацікавлена в будь-якому зближенні Росії та США. І, нарешті, третім шлагбаумом є виборчий процес в США, де це питання залишається дуже дражливим. Між іншим, тут варто звернути на візит американських сенаторів Джина Шахіна, Шелдон Вайтгауса, Річарда Блюменталя та Кріса Кунса до Одеси, де їх особисто супроводжувала посол України в США Ольга Стефанишина. Це якраз той, не дуже помітний для ЗМі візит, який грає дуже важливу роль в особистісних історіях, які так важливі для американської політики.
2. Рішення Верховного суду США про відміну тарифів і одночасне повернення тарифів Трампом перетворює американський внутрішньополітичний простір в суцільну турбулентність. Трамп пішов ва-банк: якщо він програє конгрес і сенат йому майже забезпечений імпічмент і ставки підняті в космічну висоту. Я вчора писав, в зараз лише повторю: ця ситуація може зробити питанн України надважливим. І у нас є теоретична можливість змінити позицію Трампа щодо Путіна. Це складно, але в цю гру варто спробувати зіграти.
3. Окремо варто звернути увагу на певну активізацію Китаю в нашому переговорному процесі (інтервʼю Ван І та можливій візит Сибіги в Пекін). Поки це промацування ситуації. Справа в тому, що Китай не хоче і не буде грати другу скрипку в грі США. Але те, що Пекін погодився на візит Сибіги говорить нам про дві речі: Китай може запропонувати якісь обриси свого бачення процесів. Але Пекін чекає пропозицій від України. Наскільки я розумію, в МЗС немає якоїсь цілісної картини того, що пропонувати Китаю. Якщо наш міністр поїде без рамкових директив з цього питання - це буде навіть гірше ніж просто відсутність подібного візиту.
4. Інтервʼю Залужного, безумовно політична топ-новина цього тижня. Наскільки я розумію логіку команди Залужного, вони вважали і вважають, що головна претензія до них, яку можна предʼявити під час виборчої кампанії - це втрата Півдня в перші дні війни і контрнаступ 2023 року. На перше питання вони дали відповідь рік тому, коли генерал Сергій Наєв розповів, як все відбувалося на початку повномасштабного вторгнення. Зараз, Залужний дав своє бачення того, що сталося в 2023 році. Більшість експертів зосередилися на спробах дати відповідь на питання, чи звільнить Зеленський Залужного з посади посла. Як на мене - це не суттєво. Головне питання, чи дасть Зеленський свою версію початку війни і контрнаступу. Від цього залежатиме наскільки серйозно можна буде атакувати Залужного в період активної фази виборів.
5. Введення санкцій проти Лукашенка. Перш за все, треба наголосити - це не призведе ні до якого наступу росіян з території Білорусі. Як мінімум, в 2026 році. Тому інсинуації з цього приводу можна відразу відкинути. Останніми тижнями маємо зміну української політики щодо Білорусі. Спочатку розворот в сторону Тихановськоі, тепер санкції проти Лукашенка. При цьому, поки ми не бачимо (можливо не розуміємо, хоча сумніваюся) в чому ж полягає наша ширша гра на білоруському полі. Поки це більше схоже на логіку «влізти в бійку, щоб потім розібратися». При цьому, сам Лукашенко цього тижня під тиском РФ і, можливо, Китаю, не поїхав в Вашингтон на саміт миру. Але тут нам важливо звернути увагу на один важливий момент. Відсутність Лукашенка в Вашингтоні не означає одночасне погіршення стосунків з США. Американці не мали і не мають якоїсь стрункої політики щодо Білорусі. Схоже вони виходять з логіки, що потрібно створити ситуацію, коли Пекін не матиме можливості створити чітку, орієнтовану на нього воєнно-політичну вісь. Для цього, в країнах, які є близькими до Китаю, американці пробують зайти хоча б однією ногою і розмивати політичну «одновекторність» таких країн. Поки це лише спроба створити щось подібне і апробація на діях такої логіки.
