У світі, яким ми його знали до лютого 2022 року, де релятивність понять випереджала людську здатність пристосуватися до того, що вже морально прийнятно, а що варто нещадно "хейтити", константами залишалися лише фактична однополюсність світу та потуга (як з'ясувалося, доволі сумнівна) окремих країн. Але ж, як писав Ярослав Гашек у своєму "Швейкові", "на світі існують і невизнані, скромні герої, які не завоювали собі слави Наполеона".
Після авантюрної та свавільної спроби Путіна стати "наполеоном", за яку тепер доводиться платити не тільки країні-жертві його агресії, але й самій Росії, щораз частіше в інформаційному просторі почали виринати типи, яким теж хочеться випробувати фортуну. Діють вони на власний розсуд, хоча у риторичних вправах для пояснення своєї поведінки послуговуються бронебійними, на їхній погляд, аргументами.
Маємо, з дозволу сказати, феномен Орбана, який, мабуть, залишився останнім адвокатом диявола у Європейському Союзі. І питання не в тому, що верзе цей дивний як на мадярську ментальність чоловік. Питання в тому, що його генеза, хай навіть карикатурно, але скидається на траєкторію політичної кар'єри кремлівського диктатора…
Відтак маємо, зокрема, з дозволу сказати, феномен Орбана, який, мабуть, залишився останнім адвокатом диявола у Європейському Союзі. І питання не в тому, що верзе цей дивний як на мадярську ментальність чоловік. Питання в тому, що його генеза, хай навіть карикатурно, але скидається на траєкторію політичної кар'єри кремлівського диктатора…
Днями Орбан дозволив собі висловитися про Україну як про "нічийну землю". Не скажу, що це "найяскравіша" метафора лідера партії Фідес, яка править в Угорщині назагал майже 17 років. Досі були й антисемітські, і відверто расистські перли. У відповідь на звинувачення у політнекоректності та аморальності, Орбан завжди відповідав ще недолугішим штибом…
Орбан по-гопницьки, як і його друзяка Путін, береться трактувати історію з доволі специфічної, як на XXI століття, точки зору, — імперської. І якщо за плечима Путіна – яка-не-яка, та все ж імперія (хай навіть зі сумнівними династичними традиціями, а джерелами – взагалі – з Орди), то Орбану тут спиратися ні на що. У Відні часів імперії Габсбургів на Будапешт завжди дивилися, як на "мале пиво", а спроби угорців повернути собі "імперський статус" у минулому столітті завершувалися, зазвичай, ганьбою поразок. "Після вакханалій і оргій завжди приходить моральне похмілля", - за тим же Гашеком. Мадярським похміллям після галюцинацій про "Велику Угорщину" став принизливий Тріанонський мир, Друга світова завершилася для Будапешта комуністичною окупацією та статусом співучасника нацизму. Совєти нещадно розправилися зі спробою "Угорської весни" 1956 року. Але цього, видається, мало.
Орбан мав би бути більш перебірливим у виборі "історичних аргументів". Бо, у принципі, українці споконвічно жили на своїй землі, а от пращури сучасних угорців прийшли у Дунайську долину з-за Уралу. Тому, як кажуть, треба вкуситися за язика, перш ніж повторювати услід за Путіним нісенітниці про "походження України".
Українці споконвічно жили на своїй землі, а от пращури сучасних угорців прийшли у Дунайську долину з-за Уралу. Тому, як кажуть, треба вкуситися за язика, перш ніж повторювати услід за Путіним нісенітниці про "походження України"
Як, зрештою, кульгає й орбанівське порівняння України з Афганістаном. Причому, на обидві ноги. Бо, я переконаний, все відбудеться з точністю до навпаки. Це Російська Федерація, яку лідер Фідес відчайдушно захищає від санкцій ЄС, цинічно прикрившись при тому парасолькою того ж Євросоюзу і НАТО, так от, саме Росія пожинатиме у війні з Україною плоди, схожі на наслідки афганської авантюри СРСР. "Інтернаціональний обов'язок", за який поклали голови сотні тисяч совєтських громадян, став початком великої "геополітичної катастрофи" (див. Путіна) – гучного розвалу Совєтського Союзу.
Хай там як, але з кожною новою заявою Орбана залишається все менше сумнівів у тому, що між офіційним Будапештом та Москвою було укладено таємну угоду про поділ України після перемоги РФ. Бо інакше важко пояснити систематичні провокації, що їх влаштовують угорські політики проти українського Закарпаття, втягуючи у цю гру і тамтешніх містечкових політиків, підігріваючи у маргінальних колах сепаратизм. Не надаються раціональному тлумаченню і вперті спроби Орбана та його уряду розколоти європейську антипутінську коаліцію, ветуючи економічні санкції, перешкоджаючи допомозі Україні зброєю та амуніцією. Знову до Гашека: "Тут в більшості випадків зникала всяка логіка і перемагав параграф, душив параграф, ідіотствував параграф, пирхав параграф, сміявся параграф, погрожував параграф, вбивав і не прощав параграф". У чеського пересмішника мова про бюрократію австро-угорської імперської системи, але у нашому випадку, мабуть, таки йдеться про "параграфи" новітнього пакту "Молотова-Ріббентропа".
Утім, рано чи пізно ми дізнаємося про мотиви Орбана і його фідесівської компанії. Рано чи пізно "гопники" у політиці, оці жалюгідні "наполеони" відповідатимуть за свої негідні вчинки та підлі задуми. І якщо Путіна, у кращому разі, чекатиме Гаага, то Орбан пояснюватиме своєму народові власні мотиви. Бо, — як каже Гашек, - "маси наразі не проспалися".
