Накипіло.
Коли дивлюся по ТВ на одного з семи заступників міністра оборони (а пам’ятаю часи, коли їх було чотири), чомусь згадую прислів’я: «Зображуючи щось із себе, завжди малюєш карикатуру». Сумно.
Тому що, коли спитаємо пересічного громадянина: «Хто став першим Героєм України після повномасштабного вторгнення російського агресора?» – навряд чи отримаємо відповідь. Не допоможуть навіть додаткові уточнення типу: ім’я цього героя носять вулиці у Києві, Мукачеві, Бережанах та міст у Празі! Так, так, у самій столиці Чехії! Не дадуть відповідь і на питання «У якому роді військ служив герой?».
Тому що суспільству замість єдиного телемарафону з єдиним «героєм, який не втік» влада не пропонує ані фільмів, ані циклу передач, ані рубрики про відомих і вже маловідомих героїв, завдяки яким ми ще живі, завдяки яким ми перемагаємо.
Завдяки таким, як герой-морпіх Віталій Скакун, який ціною власного життя у перший день війни підірвав генічеський автомобільний міст.
Але чому про цей жертовний подвиг більшості невідомо, а ті хто чув про це рік тому, починають забувати про це?
Спробуємо розібратися.
У вищезазначеної заступниці міністра оборони під прямим керівництвом три цікаві структури:
- Директорат інформаційної політики у сфері оборони та стратегічних комунікацій;
- Департамент гуманітарного забезпечення (який має відповідний відділ військово-патріотичного виховання);
- Управління преси та інформації.
Це все нетаємно: https://www.mil.gov.ua/content/structure/shema_05.jpg
Також у постанові Кабміну «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України» зазначено, щоце славетне міністерство:
- бере участь у виконанні завдань державної інформаційної політики у сфері оборони, інформаційних заходах, спрямованих на підвищення рівня обороноздатності держави та на протидію інформаційним операціям агресора (противника);
- проводить постійний моніторинг інформаційного середовища, виявляє потенційні та реальні інформаційні загрози в сфері оборони, здійснює відповідні заходи;
- засновує телерадіоорганізації, засоби масової інформації, офіційні друковані видання та бере участь у їх діяльності;
- здійснює заходи щодо розвитку культури і духовності у Збройних Силах, військово-патріотичного виховання громадян.
Запитання.
1. Які заходи військово-патріотичного виховання, пані Г.Маляр, ви організували так, щоб вони запам’яталися воюючому суспільству, призовному контингенту, військовослужбовцям та членам їх сімей? На моїй пам’яті тільки один абсолютно невдалий антирекламний пук – «Страх є у кожного... Оновлюй дані в ТЦК». Я маю сумнів, що після такої так званої «реклами», де на усіх чотирьох плакатах першим іде слово «страх» або «страшно» кількість бажаючих оновитися збільшиться у рази. Пам’ятаю інший вдалий плакат 2015-2016 років поблизу одного з військкоматів Західної України – маленька дівчинка з плакату задавала питання: «Тато, а де ти був, коли Україну вбивали?».
2. До якої межі ви, пані Г.Маляр, доскорочували, вибачте – довдосконалювали військове телебачення та «Армія ФМ»?
3. Які інформаційні заходи, пані Г.Маляр, спрямовані на підвищення рівня обороноздатності держави організовані вами? Системно. Де цикли передач «Міста-герої України» (до речі, скільки їх, ви пам’ятаєте?), де програми на шталт «Розповідь про героя», «Морпіхи», «Вартові неба», «Ми – піхота», «ДШВ», які розповідають про подвиги героїв, про вид або рід Збройних Сил України, мотивують українську молодь до служби в армії?
4. Коли українські воїни побачать виступи десь там, на Сході тих, хто раніше співав про «шльопки-тапки», «пиришки-пупиришки», «полюбі мєня такой», а з початком бомбардувань та обстрілів перекваліфікувалися у охеренних українськомовних патріоток і патріотів України? А лисий орденоносець-95 був би у них за конферансьє! Смішний же хлопак! Так смішно каже, що не може воювати, що у першу хвилину його вб’є снайпер, і що він дуже потрібен Батьківщині або за кордоном, або у тилу.
5. Коли з’явиться хоча б щотижнева рубрика «Покарані законом», яка нам розповість про довгу подорож за грати тих, хто в Міністерстві оборони наживався на яйцях по 17, неякісних бронежилетах і військовій формі, гуманітарній і медичній допомозі, на липових довідках про непридатність та інвалідність, про викритих воєнкомів і чинуш?
6. Де ваші стратегічні комунікації?
Відповіді – нуль.
Зараз пані Г.Маляр обрала найпростіший спосіб самопіару. Піаритися на армії.
Витребовує через своїх підлеглих узагальнену інформацію від прес-офіцерів бригад і оперативних командувань (а це вже парафія не МО а ГШ) і озвучує її в режимі «говорящої голови» рівня «майор-підполковник» у єдиному окозамилювальному марафоні під загальним слоганом «Він не втік, з ним Україна переможе!».
Хіба це рівень заступника міністра?
Особисто вважаю, що я плачу податки не для шикарного перебування «на жирній посаді» бездарного непрофесійного діяча, який настільки себе любить, красівую, що не соромиться за відсутності базової психологічної освіти, читати лекції з психології курсантам.
Не творіть дурню за мій рахунок. І взагалі, не творіть дурню.
Займіться справою, за яку ви відповідаєте за посадою. Або ідіть в цивільне життя. Вести телепрограму про кримінал і екстрасенсів, як і раніше…
Позивний Don.
Пи.Си. Поки писав –звільнили. Оце чудасія! Тепер питання – а чи зміниться система?
