Якщо хтось вважає, що нинішній «волюнтаризм» Дональда Трампа у протистоянні з Іраном — це виключно наслідок його особистої неадекватності чи імпульсивності, мушу вас розчарувати. Проблема значно глибша. Ми спостерігаємо вже четверту за останнє півстоліття спробу США влізти у масштабну військову кампанію, абсолютно не розібравшись зі специфікою та геополітикою регіону.
Хроніки стратегічної сліпоти
Американська зовнішня політика має дивну властивість: ігнорувати контекст. Подивіться на факти:
В’єтнам: Потужна військова машина США не змогла прорахувати фанатичну стійкість в’єтнамців та масштаб допомоги з боку СРСР. Результат — глибока внутрішня політична криза в самих Штатах.
Ірак: Окупація призвела до того, що розігнані військові еліти Саддама Хусейна збудували ІДІЛ. Світ опинився за крок від появи нової, ультраагресивної терористичної держави.
Афганістан: 20 років присутності контингенту, трильйони доларів — і миттєве захоплення влади Талібаном одразу після виходу останнього американського солдата.
Іран — це не «Ірак за три дні»
Зараз історія повторюється. Іран, навіть отруєний шиїтським фундаменталізмом, — це не штучне утворення, а держава з багатотисячолітньою історією та потужною ідентичністю. Очевидно, що жодні «високоточні бомбардування», навіть масовані, не здатні зламати цей хребет. А наземна операція в Ірані навряд чи стане легким маршем по пустелі, як це було на початку іракської кампанії.
Тай нащадка шаха стовідсотково не будуть зустрічати в тегеранському аеропорту мільйони послідовників, як зустрічали у 1979 аятоллу Хамейні.
Цілі цієї американської «СВО» (називаймо речі своїми іменами) навряд чи будуть досягнуті в режимі бліцкригу. Але...
Що з цього нам, українцям?
Ми маємо цинічно розглядати цю ситуацію виключно крізь призму українського інтересу. І тут є цікаві моменти:
Внутрішня динаміка США: Якщо авантюра затягнеться, популярність Трампа почне падати. Після зміни складу Конгресу це може призвести до жорсткого обмеження його ініціатив або навіть до чергового (і цього разу реального) імпічменту. Бо дістав він не тільки нас. Для нас це шанс на корекцію американського курсу.
Удар по логістиці ворога: Будь-яка велика війна в регіоні — це фатальне скорочення або повне припинення військової допомоги режиму аятол Путіну. Менше «шахедів» та балістики для РФ — це збережені життя наших людей.
Україна як унікальний актив: На фоні іранської загрози Захід може нарешті подивитися на Україну не як на «отримувача допомоги», а як на державу з передовою армією, яка вже має готові технічні рішення для протидії іранським технологіям. Ми стаємо критично необхідним партнером у сфері безпеки.
Нафтовий фактор: Мінус є — дозвіл Росії продати трохи більше нафти, поки Ормузька протока заблокована. Але впевнений, що великі гравці ринку та зацікавлені регіональні актори знайдуть способи нівелювати цей профіт для Кремля.
Висновок
Поки що все, що ми чуємо — це переважно «білий шум» та гучні заяви. Справжній індикатор реального стану справ — це динаміка обстрілів що здійснює Іран. Спостерігаємо за фактами, а не за емоціями в соцмережах.
Гра почалася, і вона буде довгою.
