Сьогодні стояла в заторах автівок на вулицях свого міста. Нас багато. Людей, автівок, сонця, зелені, квітів, спеки...
Ця краса страшна, бо посеред війни. Щемлива краса великого міста, яке намагається жити далі. Боюся піддатися цій красі та на мить забути за війну, і тоді мене з'їсть совість. Бо розумію, що тисячі загинули, а ми досі живемо. Маю комплекс того, хто вижив, - але гірше, якщо його зовсім не буде.
Я так вважаю.
