Реклама на кшталт “працівники зі Східної Азії для вашого бізнесу” — вже не абстрактна розмова про майбутнє, а перший комерційний шар нової реальності: кадрові посередники починають продавати українському бізнесу зовнішню робочу силу як готовий товар. Не окремого унікального фахівця, не високотехнологічного спеціаліста, якого неможливо знайти в Україні, а масовий “персонал” для виробництва, складів, агросектору, логістики й фізичної праці.
Перша фаза: “нічого не відбувається”.
Саме це ми чуємо зараз. Купа ломів, від Лібанової до Данилюк -Єрмолаєвої переконують нас, мовляв, міграції немає, дозволів мало, індуси й бангладешці — ІПСО, агенції — випадковість, Ukraine Plan — просто технічний документ, а всі, хто бачить ризик, праві радикали або ретранслятори москалів.
Але вже є офіційна формула про неможливість покрити дефіцит праці лише внутрішніми ресурсами. Є foreign labour. Є working personnel. Є positive net migration. Є реклама агентств. Є публічні заяви про працівників з Азії. Отже, “нічого не відбувається” — перша брехня.
Друга фаза: “так, відбувається, але це прекрасно”.
Коли заперечувати стане неможливо, ті самі люди спокійно змінять тон. Вони скажуть: звісно, іноземні працівники приїжджають, але це економіка, податки, відбудова, народжуваність, глобальна Україна, відкритість, інклюзія. Хто проти — той ксенофоб.
Третя фаза: “так, стало гірше, але це неминуче”.
Коли з’являться анклави, конфлікти за житло, тиск на зарплати, кримінальні мережі, мовна й культурна ізоляція, тоді скажуть: це природний процес, міграцію не зупинити, світ глобальний, Україна вже ніколи не буде такою, як раніше. А ще додадуть: та й раніше все було погано, не ідеалізуйте минуле.
Якщо Україні дійсно потрібні іноземці під час війни — перший чесний напрям: контрактна армія, фортифікації, розмінування, медицина, логістика, ремонт техніки, оборонні виробництва, критична відбудова. Там вони можуть бути союзниками. Не на місці українця, якого держава мобілізувала, витіснила в еміграцію або не змогла забезпечити гідною роботою.
Бо країна, яка відбудовується без пріоритету власного народу, не відбудовує державу. Вона відбудовує територію.
А я не хочу, щоб Україна стала територією з українською назвою, але без українців як реальних господарів. Не хочу, щоб наш народ виштовхнули в екзиль або на смерть, а потім пояснили, що це “ринок праці”, “позитивна міграція” і “європейський тренд”. Не хочу, щоб українців перетворили на експонат етнографічного музею, поки реальна економіка, житло й майбутнє переходять під нову демографічну конструкцію.
Думайте. Дійте. Поширюйте.
Бо першу фазу брехні треба ламати зараз
