У кожного з нас в сусідах чи знайомих є люди, про яких просто розумієш - вони підлаштувалися б і під окупантів. Бо вся попередня їх історія свідчить про те, що вони неперебірливі в методах, засобах існування. Чув/чула від них певні фрази, знаєш про їх вчинки.
Чищу автівку від льоду. Йде одне з таких, років під 60.
- Зі святом! - каже.
- З яким? - питаю.
Воно зупиняється здивовано:
- З різдвом.
- Немає сьогодні Різдва, - кажу безапеляційно. Самій смішно. Бо тролити сєпара, нехай і прихованого, зараз задоволення, а НЕ нечемність. До біса вже ті норми ввічливості.
- Як це немає?..
- Воно було, 25 грудня.
- Так то одне було, сьогодні інше.
- Дурниці.
Мені взагалі завжди було байдуже, хто коли й що святкує. Тим більше якщо це релігійні свята, які мене не стосуються. Але ж війна. І чіпають мене особисто
- Сьогодні не інше. Сьогодні немає Різдва, окрім нав'язаного більшовиками приводу.
Воно міняється в виразі обличчя. Завжди посміхається, але за спиною пліткує. Все моє життя - і воно, і його нахаба дружина, якій завжди цікаве чуже життя. Залізуть в душу, випитають, а потім пліткують. Знаю, піде й розповість своїй пліткарці, що та Олена висміяла їх "Різдво". При цьому точно знаю, що вони не бігають в церкву, активними вірянами не є.
- Історію почитайте. Ми ж святкували 25 грудня, і цьому є докази, в архівах.
- я читав історію.
- може не варто було читати лише російську версію? - мене тішить розмова. Воно насупилося. З "продвинутих" - оперативно розлучилося з жінкою, щоб одне з них прописалося за іншою адресою та отримувало виплати ВПО. При цьому живуть, як жили. Фіктивні переселенці.
- Ну, не знаю, - шипить, - ми звикли завжди святкувати в ці дні.
- Ось це "звикли", - кажу, - це від небажання розвиватися. Це і є совок. Неперебірливість.
Образилося. Бо вважало себе друзями моїх батьків, що ні до чого мене особисто не зобов'язує. Батькам давно кажу: що ж ви тягнете до себе нещирих?
Звернуло розмову. Попрощалося та швидко пішло далі. А мені вже не до ввічливості. Бо знаю, що вони були би колаборантами.
Мене не цікавить особисте інших, не кидаюся з критикою на спільноту лгбт, не лізу у вподобання сторонніх людей, аж поки хтось з них не вирішить щось мені нав'язати. Особливо під час війни.
Бо українець не повинен бути зручним.
Ваші думки?
