"У чому небезпека Спільної заяви Групи Двадцяти для України?" - Костянтин Єлісєєв

"У чому небезпека Спільної заяви Групи Двадцяти для України?" - Костянтин Єлісєєв

Останні дні перед Самітом Двадцятки у Нью-Делі 9-10 вересня світ уважно та із занепокоєнням спостерігав за дипломатичною боротьбою навколо формулювань «української частини» заключної Спільної заяви. Кілька разів переговірники наближались до «глухого кута» та перспективи відмови від схвалення підсумкового документа в цілому, що стало б ознакою провалу Саміту та зовнішньополітичного фіаско головуючого в Двадцятці Прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді. Консультації відбувались на всіх рівнях, включаючи власне й лідерів Групи.

Досягнутий компроміс задовольнив всіх учасників Саміту, але розчарував українську дипломатію, яка, небезпідставно, побачила появу істотних зовнішньополітичних ризиків та загроз.

По-перше, компромісні формулювання щодо «української частини» Заяви стали суттєвим кроком назад у позиції Двадцятки щодо триваючої війни у порівнянні з минулим Самітом Групи на Балі, де засуджувалася російська агресія проти нашої держави та містився заклик до негайного виведення російських військ з тимчасово окупованих територій України. Цей текст також підриває загальний консенсус щодо резолюцій Генеральної асамблеї ООН, в яких міститься засудження російської агресії та заклики до її негайного припинення. Є загроза, що «індійський спільний знаменник» Двадцятки стане новим орієнтиром для багатьох членів ООН, передусім країн Глобального Півдня, та буде активно і ефективно використовуватись, в першу чергу, російською дипломатією у роботі над вихолощенням наступних ініціатив української сторони.

По-друге, викликає значну стурбованість зменшення потенціалу західної дипломатії впливати на позиції країн Глобального Півдня щодо такої гострої міжнародної проблеми як брутальне порушення Росією Статуту ООН, зокрема принципу територіальної цілісності, та скоєння чисельних воєнних злочинів на території України. Незалежно від того чи був це «жест доброї волі» Заходу на користь Моді, особливо у контексті виборів в Індії у 2024 році, чи реальна неспроможність західних лідерів переконати своїх «південних» візаві, «індійський спільний знаменник» маргіналізує питання російської агресії проти України у порядку денному світових лідерів.

По-третє, вочевидь результати Саміту Двадцятки не лише значно ускладнюють завдання української дипломатії та Президента України під час наступної сесії ГА ООН, але і підривають непорушність принципу «нічого про Україну без України» та подальші зусилля щодо успішного проведення Глобального саміту миру, ставлять під сумнів ефективність гучно розпіареного формату дипломатичних радників. Адже зрозуміло, що відтепер поле для дипломатичних маневрів значно звузилося, а радники від країн Глобального Півдня неохоче йтимуть за межі нової консенсусної позиції Двадцятки.

По-четверте, загрозливості «індійському спільному знаменнику» додає така символічна обставина як незаконні вибори агресора на тимчасово окупованих територіях України. Те, що вони відбувалися саме в дні Саміту Двадцятки у Нью-Делі, кидає додаткову тінь на результати заходу щодо України. І тінь ця не лише загрозлива, а і небезпечна. Обставина, яка, здавалося б мала об’єднати світ на ще більший тиск проти агресора, такою не стала та була втрачена. Як і втраченими виявилися напрацювання зустрічі міністрів закордонних справ Двадцятки у березні цього року, також за індійського головування, коли спільна мова вказувала про тенденцію до поступового посилення тиску на Москву, а не навпаки.

По-п’яте, суперечливі підсумки Саміту є певним сигналом того, що звужується простір і для внутрішньополітичних помилок для нашої держави. Будь-який внутрішній, навіть найменший, прорахунок буде роздуватися російською пропагандою для підриву міжнародних позицій України.

Сподіваємось, що українська дипломатія уважно проаналізує причини і наслідки такого неоднозначного рішення та відкоригує власні стратегічні та комунікаційні підходи.

Очевидно, що ми входимо у новий етап боротьби з російським агресором, коли емоції вже не матимуть такого потужного ефекту як у перші дні повномасштабного вторгнення. Відповідно, присутність Лаврова чи будь-якого іншого емісара Кремля не буде викликати вже такої огиди, як раніше. Тому варто посилювати зусилля для протидії спробам російської дипломатії використовувати «прецедент Нью-Делі» для подальшої руйнації нинішнього рівня ізоляції Росії. Класика міжнародних відносин підказує, що з кожним новим днем війни будуть лунати все більше «аргументів» про необхідність повернення Росії за дипломатичний стіл. Для цього, наприклад, достатньо подивитися на приклад з сирійським Асадом та нормалізацію відносин з ним, попри позицію США.

Світ змінюється і це треба враховувати, якщо прагнемо досягти такої довгоочікуваної та необхідної для України Перемоги.