Натомість він сидить десь в Москві багатінький і вдовлений, як вдало склалося життя.
Вбивство Стуса, як і таємні вбивства інших українських діячів культури, це був воєнний злочин. Саме так ми маємо трактувати ті події: всі ці прямі і приховані вбивства - Леонтовича, Симиренків, Підмогильного, Івасюка, Цісик, Стуса і тисяч інших - це була політика знищення інтелектуального та культурного ядра нації.
А це за визначенням - воєнний злочин.
Воєнні злочини терміну давності не мають.
Сам Стус визначав свого адвоката, як "другого прокурора".
Інші свідки воєнних злочинів підтверджують цю оцінку:
— "Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори". - поет Юрій Литвин, "захищати" якого теж призначили Медведчука.
5 вересня 1984 року поета Юрія Литвина теж знайшли з розтятим животом у житловій камері бараку колонії особливо-суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. А через рік 4 вересня вбитим знайшли вже Стуса.
Всі ці "слідчі", "прокурори", "адвокати", "судді", "вертухаї" і доктори Менгеле в каральних "психушках" окупанта на нашій землі - співучасники воєнного злочину, геноциду української нації.
Всі нині живі співучасники воєнних злочинів проти українців мають бути покарані. Як нових злочинів, так і давніх.
Термінів давності такі злочини не мають
