Достатні заробітки, квартира, машина, син підліток, рибалка та спокійні сімейні будні. Професійно робить ремонти - репутація його говорила сама за себе, тож замовлення були розписані на місяці вперед, за ними стояла черга.
Чемний такий хлопець. Спокійний. Без понтів та, на жаль, позиції.
Десь з місяць тому його зловила ТЦК біля під'їзду. Зрештою потрапив у роту забезпечення. Тепер розповідає, що їздить забирати в тому числі поранених, десь на Херсонщині. По полю розкидані тіла, у когось з очей кров, відірвані кінцівки, а йому треба всіх довезти до іншого місця під вибухами. Він все те бачить, чує, та напевно з ним стається якась трансформація. Ну, я так думаю, що у нормальної людини вона за таких умов не може не статися.
Обертаючись на своє вчорашнє життя з роботою, квартирою, рибалкою та невмотивованістю - мене, будь я на його місці, совість би заїла. Бо весь цей час, поки я жила цивільним життям - хтось десь ось так втрачав кінцівки, з його очей текла кров, хтось не спав, не їв, не відпочивав, і саме це й було справжньою реальністю. А моє цивільне життя - примарою. Бо у вируючому океані війни реальніша саме війна, а не клаптик спокійного життя, який тримається, наче острівець.
І всі ті футболки з гордим для когось написом "ухилянт" - такі ж самі недолугі, як і з написами "Зе" свого часу. Ти думаєш, що маєш привід чимось таким пишатися, але ж це до першого бурята в твоїй хаті... Зелені вже свої зняли, бо як воно, виглядати в ній сьогодні, - дурнем? А ті, інші, ще не награлися. Не наржалися. Ще хизуються. І щось таке має статися, щоб вони трансформувалися.
І це ще пощастить, якщо у них відкриються очі. Їм пощастить.
А ми, "щасливі", ще з 2014 живемо з широко розкритими очима...
