Говорю студентам:
- Карта — не територія. Світ є сам по собі. А ваше уявлення про світ — це лише карта світу.
Це як в кабінеті географії: є адміністративна карта України, фізична, ландшафтів, грунтів, економічна. Штук 15ть різних. Кругом Україна. Але на кожній карті — інша.
У кожної людини — своя Україна.
У когось з ОПи — це просто місце, де можна заробити. У когось — поцарствувати і нацарювати.
Для путіна Україна це юго-западний фєдєральний округ.
Для цивілізованого світу — це місце, де цивілізацію боронять від орди.
Україна — у кожного своя.
Але націю творить спільне бачення.
Тому чим більше тих, у кого його карта схожа на мою — тим швидшою буде перемога.
Що ж для мене Україна?
Україна це... Коли ти усвідомлюєш, що більшість твого народу наївні як підлітки. Ведуться на різну попсню, популізм. Сміються з дешевих жартів, від яких тебе коробить. Але ти знаєш: іншого народу в тебе нема. Пробуй змінити хоча б молодь.
Україна це... Коли ти розумієш, що те, що навибирають наївні - доведеться розгрібати потім на Майдані чи на війні. І живи з цим. Готуй і своїх дітей розгрібати.
Україна це... Коли ти старший на барикаді біля будинку профспілок. І барикаду зносять беркути. І ти думаєш чомусь:
- ну от, завтра скажуть що знесли барикаду. А хто на ній був старшим? Так Бобиренко ж. А, ну тоді ясно...
І тут крик:
- Могилянка біжить на підмогу, Могилянка — виявляється студенти Могилянки дізналися про штурм, метро було закрите і вони бігли кілька годин з Лівого берега на підмогу.
І вривається свіже підкріплення і держаками від лопат б’ють беркутів. І хтось дуже рєзкій за моєю спиною колотить. Повертаюся глянути хто це. А це мій син!!! Найстарший син! Тільки 18 стукнуло. І вистояли. І думаєш:
- гідність передається генетично, чи вихованням?
Україна це... Коли наймолоший, Богдан, говорить зі мною в перші дні великої війни з еміграції (встигли в перший день вискочити):
- татусь, а скільки ти йосіянців сьогодні впив?
- жодного синочку
- а сьось ти там йобись?
Україна це... Коли ти знаєш, що найулюбленіше у твоїй сім’ї — це подорожувати разом. І кругом цікаво: в Харківському зоопарку, біля Львівської ратуші, у Затоці і в Одесі. Коли бачиш, як радісно твоїм молошим дітям на Джарилгачі. Як Вовік у Кирилівці вчиться на мілині плавати, як їх вражає велич Дніпра.
Україна це... Коли ти мрієш, що поїдеш з дітьми в Крим і здерешся з ними на Демерджі, чи спустишся в Кизил-Коба. І поїси в Бахчисараї справжнього шурпо у старого кримли.
Україна це... щастя, яке розпирає груди, коли ти зі своїми студентами піднявся на Говерлу. Ти в 10й раз - вони вперше, але ти у захваті від їх захвату.
Україна це... Коли ти сплавляєшся байдарками зі студентами Сеймом. І запах річки, літа, піщаних пляжів і кущів у протоках зашептують тебе...
Україна це... Коли навесні бузковий запах жалить кропиву. А сади висипають білим цвітом. А восени човгати по жовтому листю і вбирати в себе запах лісу. А як воно — просто будь де їхати по країні милій і просто вражатися від краси, якої ніде більше нема...
Україна це... Коли поїхав на стажування у Вашингтон на два місяці. Але вже через місяць хочеш додому. А коли в’їзджаєш в Україну — серце калатає так само, як коли вперше цілувався.
Україна це... коли ти плачеш, бачачи скільки прапорів на цвинтарях і усвідомлюєш, що це ще не все. Коли сам не кровожерливий, але підпишешся під кожним прокльоном нелюдам.
Україна — це... Гідність. Армія. Мова. Віра.
Віра у неминучість перемоги. Вистражданої.
Україна це... Півтори тисячі років існування. І багато було зайд. І де вони?
Місія України — нищити імперії. Залишилась одна.
З Днем Незалежності, незламні!
Слава Україні!
