Україна адаптується на суходолі краще, але не може протистояти в повітряній війні через брак ППО – Філліпс О'Брайен

Іноді вирішити, як побудувати ці огляди, буває непросто. Щотижня зазвичай є кілька важливих тем, які варто обговорити, і визначити, на яких із них зосередитися та скільки уваги приділити кожній (я все ж хочу, щоб ці огляди залишалися більш-менш прийнятного обсягу), завдання не з легких. Цей тиждень якраз і обіцяв бути одним із таких складних: кожній із кількох тем можна було присвятити чимало уваги – від дедалі інтенсивніших далекобійних ударів обох сторін до звільнення українцями значної території поблизу Лимана й постійної української дилеми: що робити з адміністрацією Трампа.

А потім я переглядав твіти Зеленського й побачив, що він один за одним висвітлив усі ці питання. Справді, останнім часом Зеленський (точніше, його команда) влаштували справжній шквал дописів у твіттері. Протягом останніх кількох днів вони публікували повідомлення з такою частотою, якої я раніше не бачив. Багато дописів стосувалися візиту Зеленського до Канади, протиповітряної оборони, далекобійних ударів, перевезення продовольства Чорним морем тощо.

І багато з цих дописів надзвичайно промовисто показували занепокоєння України та те, як українська влада бачить війну. Тож мені здалося логічним підсумувати тиждень, взявши за основу те, як сам Зеленський окреслив ці питання: поєднання звернень до свого народу, заяв і прохань до партнерів України та навіть сигналів до кремля. Він зробив це краще, ніж зміг би я.

Війна стає дедалі жорстокішою

У минулому огляді я писав, що цієї осені та взимку війна далекобійних ударів може стати надзвичайно жорстокою.

Це не означає, що війна не стає надзвичайно жорстокою вже зараз. Минулий тиждень дав нам відчути справжню жорстокість – і далі вона лише посилюватиметься. Для українців це означає майже безперервну низку атак (схоже, останнім часом Київ атакують і вдень, і вночі). Не дивно, що ці регулярні російські удари є однією з головних тем, які хвилюють Зеленського.

У суботу він зосередився на їхніх наслідках для Одеси. Це повідомлення адресоване і українському суспільству, і партнерам України. Якщо росії дозволять і далі так бомбардувати Україну без відповіді з боку тих, хто її підтримує, українці цілком явно погрожують ескалацією.

І справді, для українців зараз дуже важкий час. росіяни мають не лише величезну перевагу – можливість обстрілювати Україну балістичними ракетами, які українцям дедалі важче перехоплювати (дякуємо, США!), вони ще й наростили виробництво реактивних "Гераней", отримавши дешевшу зброю, яку можна запускати масованими хвилями.

Саме на цю нову російську тенденцію звернув увагу колишній генеральний директор Google Ерік Шмідт у колонці для Washington Post під назвою: "Український спосіб ведення війни не відповідає тому, що насувається". Шмідт наголошує: масове російське виробництво далекобійних ударних систем може створити для України серйозну проблему, адже їй буде дуже складно виробляти ефективні засоби перехоплення в достатній кількості.

Це надзвичайно гостра проблема. Окремо взятий реактивний дрон "Герань-3" може бути ціллю, з якою Україна здатна впоратися. Зеленський, до речі, писав про них упродовж останніх кількох днів.

Українці вже певний час працюють над системами перехоплення (коли я був в Україні в січні, у фонді "Повернись живим" розповідали про це). Однак головне тут – масштаби. Якщо росіяни зможуть виробляти такі апарати у тих кількостях, які видаються можливими, а Україна не зможе виробляти засоби перехоплення в таких самих масштабах, це означатиме надзвичайно жорстоку фазу війни. Такими системами можна бити по окремих автозаправках, вікнах офісів тощо.

Докладніше я напишу про це в матеріалі про те, як війна може завершитися з української точки зору у продовженні матеріалу про російський погляд. Сподіваюся опублікувати його наприкінці тижня.

Зеленський також згадав про іншу можливу відповідь України, якщо системи перехоплення не справлятимуться, і до цього я теж намагався вас підготувати. Йдеться про розширення української кампанії далекобійних ударів по російській електроенергетиці та системах теплопостачання. Якщо Україна не матиме стабільної можливості захищатися від російських атак, відповідь тією самою монетою – а Україна на це здатна – стає дуже привабливим варіантом.

Зеленський висловив цю погрозу абсолютно відкрито у дописі від 11 вересня, говорячи про те, як Україна може відповідати на російські далекобійні удари. Зверніть увагу на відверту погрозу: якщо росія цієї зими буде "бити по нашій енергетиці", то "росія отримає те саме у відповідь".

Схоже, ми опинилися в замкненій спіралі ескалації. Обидві сторони цієї війни вдосконалюють здатність завдавати ударів на великій відстані, і обидві мають проблеми з протиповітряною обороною. Не забувайте: як Зеленський також наголошував останніми днями, українці постійно збільшують дальність своїх ударів по території росії. Вони вражають об'єкти військової промисловості за тисячі кілометрів від України.

Це лише один із прикладів того, як протягом останніх кількох днів Зеленський говорив про вдосконалення українських спроможностей завдавати далекобійних ударів. Ось іще один.

Отже, обидві сторони готуються завдавати одна одній дедалі болючіших ударів. Проблема України в тому, що росія менше себе стримує, володіє балістичними ракетами, яких Україна взагалі не має, а також новими реактивними дронами, що створюють постійну загрозу. Як випливає зі слів Зеленського, Україні, можливо, доведеться відповісти такою самою ескалацією.

Україна демонструє більшу адаптивність у наземній війні

Зеленський в іншому дописі про безперервні російські повітряні атаки зазначив, що, на його думку, одна з причин цих ударів полягає в тому, що росіяни "не можуть досягти успіху" у наземній війні.

Майже напевно це натяк на успішні українські наземні операції, які відтиснули росіян від околиць Лимана на Донбасі.

Про цю операцію в найближчі тижні ви ще почуєте. Українці методично звільняють територію поблизу Лимана; за деякими повідомленнями, вже звільнено до 250 кв. км. Водночас вони майже нічого не повідомляють із міркувань оперативної безпеки (українці навчилися робити це дуже добре – вони оголошують про успіхи лише тоді, коли вважають певний етап кампанії завершеним). Саме так вони діяли на початку літа, коли повернули ділянку території в центральній частині фронту, про що я писав у своєму огляді два тижні тому.

Український наступ поблизу Лимана особливо показовий, адже російські командири запевняли путіна, що місто фактично вже перебуває в руках росії, і він навіть устиг цим похвалитися. І можу вас запевнити: надійні джерела розповідають мені, що путіну подавали такі ж надмірно оптимістичні для росії доповіді не лише конкретно про район Лимана, а й загалом про просування російської армії на суходолі.

Особисто я чекаю, коли DeepState оновить свою мапу (вони роблять це лише тоді, коли вважають, що не зашкодять українським операціям), перш ніж точно говорити, скільки території було звільнено. Поки що змін на мапі немає, а отже, у DeepState, вочевидь, вважають, що операція все ще триває.

Важливо те, що ця операція показує: українці здатні просуватися без масових втрат. Наскільки можна судити, вони роблять саме те, про що генерал Гаврилов говорив у моєму інтерв'ю з ним у грудні минулого року.

Українці діють невеликими групами добре підготовлених і мотивованих військових, у тісній координації з великою кількістю дронів і завдяки відмінному зв'язку. Суть у максимально можливій точності: просуватися вперед, знаючи, куди саме має йти боєць і з чим він може зіткнутися дорогою. Це повна протилежність російській стратегії, за якої марнують величезну кількість людей у розрахунку на те, що кільком солдатам, можливо, пощастить просунутися на кілька метрів і захопити ділянку місцевості.

Зауважте: російські втрати залишаються приголомшливо високими. Лише вчора добові втрати перевищили 1500 осіб – справді разюча цифра. А британська розвідка щойно підтвердила, що, за її оцінкою, кількість загиблих російських військових від початку війни вже перевищила пів мільйона.

Отже, у наземній війні перевага в здатності адаптуватися й надалі залишається за Україною. І це принаймні одна з причин, чому Зеленський нині так зосереджений на російській кампанії далекобійних ударів.

Чи не обманює Зеленський сам себе щодо США?

В останні кілька днів у дописах Зеленського раз у раз видно, наскільки відчайдушно він потребує додаткової допомоги для ППО, насамперед систем Patriot. Найвиразніше це було видно в дописі від 12 вересня.

Тут сказано дуже багато. Зеленський прямо стверджує, що Україна значно ефективніше використовує засоби ППО. Американський стандарт – дві ракети-перехоплювачі на одну балістичну ракету – Україна собі дозволити не може. Українці намагалися б дотримуватися принципу "одна ракета на одну ціль" і водночас визначати пріоритети, витрачаючи перехоплювачі насамперед на ті російські ракети, які вважають особливо небезпечними.

Прохання Зеленського надати 100-120 перехоплювачів (нагадаю, США могли випустити до 60 лише за одну ніч, захищаючи свої бази в Йорданії) – це, як він, схоже, й сам розуміє, надзвичайно складне, якщо не нездійсненне, прохання до адміністрації Трампа. У цій адміністрації немає "політичної волі" надавати Україні таку допомогу, що б Зеленський не казав. Йому важко це визнати.

Схоже, Зеленський також усе ще сподівається, що Трамп підтримає жорсткі санкції проти росії, і з певною надією згадав законопроєкт Грема як можливість для Трампа нарешті виступити проти путіна.

Не знаю, наскільки ці надії Зеленського щирі, але публічно він і далі їх демонструє. Дуже сподіваюся, що українці не будують свої військові плани, розраховуючи на значну допомогу США.