Прошлое большое интервью Польскому Радио собрало прекрасную статистику. И поэтому мы продолжаем наше сотрудничество для вас.
Осінній політичний сезон в Україні у розпалі. І він приніс вже цілу низку вельми значимих подій: повернення Росії до Нормандського формату на міжнародній арені, корупційні скандали та антикорупційні реформи в Україні, а також – і про це неможна забувати – передвиборча кампанія у Сполучених Штатах, перебіг і результати якої матимуть безпосередній та критичний вплив на наш регіон.А ми розмовляємо про це з відомим українсько-канадським політичним блоґером Олегом Пономарем.
- Пане Олеже, які події, на вашу думку, слід відзначити як найголовніші у поточному політичному сезоні?
- Найважливіша подія в українській політиці, історична, можна сказати, поворотна, - це введення електронних декларацій. Це справді революційна подія. Навіть рік чи два тому ніхто про це не міг би й мріяти – лише дуже інформовані аналітики і політики. І, врешті, вона стала реальністю. Ця подія переверне все політичне життя України. Тому що на поверхню вийшов весь підспідок усіх політиків, усіх популістів. Електоральна база останніх підривається тощо. Тому саме цю подію я би поставив на перше місце.
- Проте, разом з цим слід зазначити, що чимало політиків попросту легковажать процесом заповнення декларацій, перетворюючи його у фарс. Не кажучи вже про те, що багато хто не заповнив декларацій у визначений термін.
- Це така специфіка, це нормально, адже все це вперше, все це шокує, й багато хто не вірить, думає, що це жарти. Нещодавно я написав статтю «Еволюція чи революція», де говорю, що народ до цього звикатиме й звикатимуть політики. З роками все це стане набагато серйозніше. І зараз, коли ці декларації почнуть перевіряти, заводитимуться кримінальні справи, з’являтимуться штрафи або адміністративна відповідальність, все це ставатиме набагато серйозніше та всі до цього звикатимуть. Хоч спочатку, звісно, буде й сміх, і жарти, й несерйозне відношення. Після перехідного періоду все це мине.
- А якою є друга найважливіша подія?
- Я би назвав Мінськ-3 на найвищому рівні в Берліні – зустріч Путіна, Меркель, Олланда і Порошенка. Її довго готували, довго відкладали, довго Путін на неї не згоджувався. Коли ж він згоджувався, то відмовлялася Меркель. Адже якщо він не налаштований конструктивно, аби виконувати умови Мінську-2, то, - сказала йому Меркель, - навіщо тоді до нас їхати. Сидіть вдома й дозрівайте. Те ж, що ця зустріч відбулася – це, на мою думку, важливий етап та індикатор історії російсько-української війни.
- Що це принесе Україні?
- Ну, дивіться, що зробив Путін. Він поїхав і дав принципову попередню згоду і на часткове виведення військ, і на передачу кордону озброєній місії ОБСЄ. Це спочатку, а наступного дня після виборів – під юрисдикцію України. В принципі, він згодний. Це добре, але зараз все це поставлено у режим очікування і всі чекають на 8 листопада: і Україна, і Росія. Звісно, більше Росія, адже якщо переможе Трамп, тоді Путін навряд буде все це так швидко виконувати. Тоді у нього з’явиться якийсь шанс та надія вийти з-під санкцій повністю або частково завдяки Трампу без необхідності жорсткої капітуляції на Донбасі. Якщо ж Клінтон, тоді цей процес прискориться і протікатиме так, як Мінськом-3 було передбачено.
- Але, перш, ніж ми перейдемо до американських виборів, чи взагалі цим порозумінням, що його було досягнуто у Берліні, передбачається виконанням Путіном поставлених йому умов? Чи ж йдеться про щось інше? Адже, невже учасники переговорів очікують, що Росія виконає те, про що заявив її президент?
- Якби вони не очікували, тоді б з ним і не зустрічалися. Звісно, в них є якась надія, що він це виконає, адже який тоді взагалі сенс був у зустрічі? Цю надію дає лише одне – санкції. Путін дуже хоче або їхнього зняття, або послаблення. Або, теж, їхнього непродовження. Санкції Європейського Союзу переглядатимуться 31 січня 2017 року. Путін має надію і йому необхідно пройти лезом ножа, аби не надто радикально втекти з Донбасу, бо це буде удар по його репутації, але й зробити щось, аби спираючись на це Захід міг частково послабити санкції. Тому з ним і зустрічаються, бо знають, що санкції діють і він зацікавлений у їхньому послабленні.
- Чи можна сказати, що для України у певному сенсі обидва потенційні сценарії розвитку подій у цій ситуації можуть мати позитивне значення: як виконання Путіном поставлених йому вимог, так і невиконання? Адже, якщо він не виконує, то затягується час і санкції продовжуються.
- Я повністю з вами згодний. І той, і другий варіанти нас влаштовують. Я давно і багато разів про це писав: час працює на нас. Ми проводимо реформи, Україна міцнішає і, найголовніше, ми зміцнюємо свою армію – радикально, кардинально і дуже високими темпами. Сьогодні, наприклад, Верховна Рада ратифікувала домовленість з Великобританією про військово-технічне співробітництво. Якщо перекласти це на людську мову – це взаємне постачання зброї. Тому, процес триває. У нас практично вже повністю контрактна армія, навчена та добре озброєна. Тому, якщо він ці вимоги виконує та йде з Донбасу – це для нас добре. Якщо він не виконує і ситуація залишиться у підвішеному положенні ще на якийсь час – це також для нас непогано. Ми продовжуємо зміцнювати військо, а хорватський сценарій стає для нас дедалі реалістичнішим. За якийсь час, коли Росія достатньо ослабне під санкціями, а українська армія достатньо зміцниться, проводиться операція «Буря» і всі ці так звані «орко-республіки» зникнуть, «як роса на сонці».
- Але це все залежить від результатів виборів на наступному тижні…
- Так, це наче розвилка. Ми чекаємо на 8 листопада, після чого в нас є сценарій А і сценарій Б. Тобто, сценарій А – це якщо Гілларі Клінтон переможе, і це добрий для нас розвиток подій. Натомість, якщо Дональд Трамп, то це гірше для нас, але це не смертельно. А після цього знову два сценарії: або Путін піде з Донбасу, або ні. Швидше за все, він не піде так радикально, як у випадку з Клінтон. Він намагатиметься домовитися з Трампом. А нам все одно необхідно за цей час зміцнювати військо, сильніше та швидше працювати. І все одно, як дулю в кишені, ми триматимемо наш варіант із хорватським сценарієм.
- Пане Олеже, повернімося, наостанок, до внутрішньої української політики. Окрім е-декларацій в Україні є зараз ціла низка інших гарячих питань. Це і демарш опозиції у зв’язку із підвищенням мінімальної зарплатні, і – про що також варто згадати – дуже висока активність Надії Савченко: її поїздка до Москви та критика президента Порошенка. Як би ви це прокоментували?
- Давайте почнемо з другого [питання]. Отже, Савченко вже проявила себе достатньо відкрито і явно. Тому для експертів, що себе шанують, і навіть для звичайних обивателів, які слідкують за політикою, вона вже нецікава. Зрозуміло, на чий млин вона ллє воду. Тому, вона вже навіть не є медіаприводом. Більше я б навіть цього не коментував. Що ж стосується підвищення мінімальної зарплатні, то коли два місяці тому ми обговорювали з вами поточну ситуацію і робили прогноз на осінь, то говорили, що опозиція намагатиметься розгойдувати ситуацію, використовуючи питання з тарифами. І ось Гройсман підкинув їм таку задачку. Спочатку вони заявили, що схвалюють це і, що це саме їхня заслуга. А за тиждень вони кажуть, що це зрада. Отже, Гройсман зіграв на їхньому полі, а вони навіть не знають, як правильно реагувати. У будь-якому випадку їм необхідно говорити «зрада», але виглядають вони смішно. Однак, вони намагаються розхитувати ситуацію, але ані ресурсів, ані бази вже немає. Народ вже не надто на це реагує, тому навіть немає якихось натяків на дострокові парламентські вибори. Однак, будь-який інформаційний привід вони використовуватимуть.
Переговори у Нормандському форматі. Берлін, 19 жовтня 2016
