- Я зробила два аборти після того, як ти народилася. Я тобі розповідала?
- Угу.
- Тобі тоді було років десять, або одинадцять, коли ми про це говорили.
- Угу.
- Клятий совок...
Мати замислено дивилася на свої зморшки в дзеркало. Сивина наче льодом вкрила коротке жорстке волосся. Футболка з веселим принтом і кокетливо підведені чорним олівцем очі додавали їй віку.
- ... Ніколи не забуду, як той новокаїн нічого не заспокоював, і нас двоє нещасних в тому кабінеті... Одночасно... Ми дивилися одна на одну, кожна зі свого кутку, й ревіли від болю. А хтось з лікарів постійно заходив, і заходив, і чоловіки, а нас навіть ширмами не закривали. Які ширми в тому совку?..
- Пам'ятаю, на нас ще й кричали. Чого, мовляв, коли лягали під чоловіка, то не ревіли? А як аборт - то ж терпіти треба. Самі винні. Якби ж твій батько мене тоді розумів. А так, "ваші жіночі справи", "стерпиться", "а що ж робити"? Грілку з льодом на живіт, і наступну на крісло.... Цукор подай!
Наталя мовчки поставила на стіл цукор. Сіла поруч. Підперла підборіддя долонею.
- Знову щось погане наснилося, мамо?
- Так. Як наче половини Харкова не буде.
- Як так - не буде?
- Ось не знаю. Зруйнують, чи шо...
- Хто зруйнує? Може ти про Донецьк? Там зараз війна.
- Та Бог його знає. Як в чорну трубу уві сні летіла. Як того, другого разу, коли батька твого вмовила заплатити за наркоз, а після нього як в трубі, якісь галюцинації... Наче Харків. Слухай, ти обережніше зі своїми побаченнями. Ти ж бачиш, як у мене...
- Так то ж в совку.
- Ну то й що?..
Уривок, чернетка. Окрім совка хтось знайде ще одну проблему, яку намагалася показати?
