Ти геть не готувався до цього екзамену, а тепер за ніч повинен втовкти собі в голову хоч якісь формули, правила, поняття. І тоді це надвеликі навантаження. Тобі себе жалко. Ти такий, зараза, весь нещасний, що хтось, якісь обставини змушують тебе нарешті вчитися, напружують тебе, ледацюгу, і від того ти злий не на себе. На все навкруги.
Я тихо "заздрю" тим людям, які "виснажені" лише двома роками війни. До цього ніхто з них не турбувався про те, щоб якось підтримати армію. По те, що десь вже є смерті, руйнування, навантаження на бюджет, вже є виклики, які багатьом були непомітними. Бо ж вони напряглися лише за останні два роки.
Що вже казати про хлопців, що з 2014-го постійно на війні? Втрачена попередня робота і стиль життя. Бізнес і особисте теж зруйноване. Болить спина, болять руки й ноги, є птср, очі бачили пекло. Або травмовані, або з ампутованими кінцівками. Регулярні поховання тих, хто воював поряд.
А якщо в полоні?
Два роки. В полоні.
А якщо у кадирівців? Той нещодавно заявив, що у нього є наші бійці.
Хіба такі - не виснажені?
Взагалі, нерідко, чомусь чим менше робить людина, тим більше у неї претензій, та більше проявів перебільшення свого внеску.
