Моя рідна Сумщина, як і вся Україна, зараз отримує вічне щеплення від русскага міра. Бустерну дозу.
Отримує у вигляді ракет, які летіли з території росії через нашу хату. І моя бідна тітка стояла і дивилася на це, а тепер уже три дні не піднімається з лавочки, все слухає і слухає вибухи зі сторони Сум.
Отримує у вигляді голови сільради, який усі роки по тихому «відмазував» односельців від мобілізації, попереджаючи на вушко про повістки. А тепер його син знявся і пішов добровольцем, і вже бере участь у боях під тими ж Сумами.
Отримує у вигляді конотопських бабусь, які одна за одною зачинили двері перед окупантами, коли ті пішли по дворах у пошуках їжі. Ті спочатку тицяли рублі, потім автомати, грозили, а бабулічки стояли насмерть, нема для вас картошки і все!
Я з усіх сил вірю, що цей край більше ніколи не буде «деркачівським». Йому просто не дадуть такої можливості. Не дадуть глухівчани, які усім містом прийшли здавати кров для прикордонників, і це було рекордне зібрання по кількості людей.
Не дадуть дядьки і пацани, які знялися в оборону з ножами і берданками. Не дасть кров розстріляної Охтирки, бо це дитяча кров! Царство Небесне нашим янголятам і вічна пам'ять.
Не дадуть сімейні лікарі з амбулаторії, які зараз, у ці хвилини пішки ідуть до Чупахівки, де орки розстріляли мирний автобус з цивільними, і до якого неможливо під’їхати, бо місцевість замінована.
Там більше ніколи не буде кцпського духу, там буде весна, і буде наша перемога, і ми будемо садити і відбудовувати. І дороги, і мости, і вікна вставимо, і я досаджу свій сад, для якого у мене заброньовано ще тридцять саджанців із Бахмута.
Ми обов’язково встигнемо все зробити вчасно і по сезону, і наша розсада не пропаде, і ми з мамою повернемося назад через усю країну на свій сумський город. Я вірю в це, мені твердо обіцяв чоловік що так і буде, нам це обіцяли наші найкращі у світі чоловіки, які ніколи не здаються.
