"Від цих історичних паралелей просто моторошно стає..." - Павло Бондаренко

"Від цих історичних паралелей просто моторошно стає..." - Павло Бондаренко

17 листопада 1663 року у Батурині посланці московського царя привезли гетьману Лівобережної України Іванові Брюховецькому статті додаткової угоди, за якою гетьманська влада поміж іншим зобов`язувалася:

- утримувати власним коштом окупаційні московські війська на території України;

- заборонити українським купцям продавати зерно на Правобережжі, де воно було дорожче, - таким чином реальний ринок збуту залишався лише на Московії, де збіжжя скуповувалося тамтешніми купцями задешево й потім перепродувалося за кордон;

- не вивозити горілку й тютюн в московські міста, адже це порушувало царську державну монополію.

Ця угода завдавала серйозного економічного удару по Україні, а крім того ще й політичного. Брюховецький довго сперечався, але йому нагадали, що гетьманом він став за підтримки Москви на "Чорній раді" чотири місяці тому. Без підтримки Москви "мудрий український народ" його б не обрав. Так що гетьман є московським боржником і час розплачуватися.

І Брюховецький підписав...

Далі події розвивалися по висхідній. Брюховецький поступово втрачав підтримку "мудрого українського народу", який швидко розчарувався у гетьмані, котрий на виборах обіцяв знизити податки, а зробив навпаки; обіцяв соціальну рівність, а зробив навпаки; обіцяв зменшити вплив олігархів (закреслено) козацької старшини, а зробив навпаки; обіцяв децентралізацію (закреслено) обмеження впливу влади гетьмана, а зробив навпаки.

Втрачаючи популярність серед "мудрого українського народу", Брюховецький мусив чим далі більше спиратися на Москву, а отже й більше залежати від неї. Відтак, через 2 роки після підписання Батуринських статей цар викликав Брюховецького до себе й змусив підписати ще одну "додаткову" угоду.

За Московськими статтями 1665 року українські міста і землі переходили під безпосередню владу московського царя. Гетьману заборонялось вступати у дипломатичні зносини з іноземними державами. Вибори гетьмана мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів, новообраний гетьман мав приїздити до Москви на затвердження.

Кількість московських військ в Україні збільшувалася, причому українці мали їх годувати. Їхні гарнізони розміщувалися тепер крім головних полкових міст і ще й у Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Каневі і навіть на Запоріжжі (у фортеці Кодак). Збирання податків з українського населення (за винятком козаків) покладалося на московських воєвод й усі збори йшли у царську казну. Українська Церква переходила у підпорядкування Московському патріарху.

У якості "компенсації" Брюховецький "царською милістю" отримав титул боярина і земельні володіння неподалік кордону з Московією.

Гадаєте, друзі, цей допис лише про події, що відбувалися 360 років тому? Зовсім ні. Це навіть і не про Брюховецького. Розумний - зрозуміє. Дурню навіть розжоване до рота поклади - не ковтне.

...А Брюховецького народ розідрав на шматки. Той самий народ, який за 5 років (майже день у день) до того обрав його на "Чорній раді" гетьманом з криками "Лише не Виговський" та "Гірше не буде".

P.S.

Історія нічому не вчить, вона лиш карає за незнання уроків(с)

Народ, який не знає або забув своє минуле, не має майбутнього(с)