Після кожної вдалої атаки українських дронів на військові чи зброярні бази окупантів, які вони понатикали по усім окупованим містам Донбасу, місцеві мешканці побоюються їздити центральними трасами, такими, як Луганськ-Ростов чи Луганськ-Новошахтинськ, бо по ним везуть 200-х, а це погана прикмета, якщо перед машиною їде покійник.
А ще можуть дати по морді прикладом, якщо в цей час включений відеореєстратор. Це ще повезе, якщо лише по морді й лише прикладом. Бувало й гірше, за зйомку відеореєстратором колони, яка везла 200-х на Ростов, людей звинуватили у роботі на СБУ й фіксацію військових цілей й посадили за шпигунство.
Тому в ОРДЛО усі знають, коли й куди не слід їхати. Ні, жодних попереджень не має, ані оголошень, ані знаків. Люди в ОРДЛО просто навчились виживати. Навіть ті, хто у 2014 року був фундаментом, будівничим «новоросії» зараз тихо, як миші, пересуваються ОРДЛО, виконуючи усі вимоги «братьев». Усі тіла з фронту чи загиблих під час рейдів українських БПЛА везуть у Ростов. Там у аеропорті ім. Платова створили найбільший у світі морг, саме тому ростовчани прозвали своє місто Трупо-хаб.
Я 40 років свого прожила в українському прикордонні, це місто Свердловськ (Довжанськ, Луганщина) й от що поруч інший край, інша територія я звісно ж знала, але то було «десь там» що до мене не мало відношення. Ну, прикордоння, ну, російське, але ж це норма для нашої земної кулі мати географічних чи геополітичних сусідів. Україна межує з сімома країнами: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова, росія і Білорусь. Звісно життя на прикордонні з будь якою країною має свій зиск, свої правила, свої нюанси, свої ризики. От до 2014 року українське прикордоння жило своїм життям, по своїм зискам (звісно була контрабанда), законам (звісно прикордонники закривали очі на провезення товарів), з нюансів це були відсутність маркованого кордону й люди степами могли їхати велосипедом чи машиною до родичів у Гуково, а у Довжанську було багато родин де хтось з подружжя народився на Ростовщині. Навіть бізнес в українському прикордонні був зорієнтований на ростовчан, які їхали до українського Довжанська за якісними товарами та продуктами.
Відношення до Ростовщини з «існує поруч, не мішає» змінилося до «це ворог» у 2014 му році, коли мешканці Ростовської області раділи, коли наше місто обстрілювали з ГРАДів та радо вітали російські війська, які їхали через Ростовську область в Україну.
Я багато пишу про Ростовщину, бо це ворота війни. Бо усі дороги з Ростовщини це логістика. Логістика, яка везе зброю, солдатів, смерть. Будь які зміни у російському прикордонні, наразі це дуже важливо, бо завдяки їм ми відстежуємо не тільки логістику, пересування, а й вразливі місця окупантів, зміни у соціальному житті росіян.
Я часто пишу й про те, що у 2014 року критична більшість мешканців Донбасу вигадала собі ілюзорну країну щасливих людей, де усі однаково заможні, однаково щасливі, або однаково бідні. Вони вірили у свою вигадку й навіть вмирали за неї, хоча поруч була Ростовська область, чорне дзеркало російської правди й варто було б просто поглянути як живуть ростовчани, щоб зрозуміти, що очікує їх в обіймах росії.
Ростовською областю росіяни пишались, бо ж «ворота війни». Бо ж найкращі логістичні військові центри. Але якось так сталося, що з самого початку війни, я маю на увазі 2014 рік, Ростовська область стала всеросійським Трупохабом. Ця назва подобається мені більше ніж «ворота війни», то най буде.
Що саме цікаво, цю назву Ростовщини дали самі ростовчани. Саме так, Трупохаб, називають Ростов у соцмережах. Це пов’язано з тим, що Ростовський аеропорт ім. Платова є найбільшим хабом росії, куди звозять трупи з фронту, сортують, проводять ДНК-експертизу, розсилають труни по адресам.
В 2014-му році це було не дуже помітно, не дуже напряжно, а ось останні 2 роки, коли труни та трупи лежать вже по усій території аеропорту, їх кількість просто вражає, то приховати правду про втрати тепер складно. Саме тому ростовчани почали називати своє місто Трупохаб.
Якщо чесно, задіяність Ростова у перетримці військових трупів це стала практика. Під час усіх радянсько-російських війн саме у Ростові зберігалися та очікували відправку до рідні трупи радянських солдатів. Це були цинкові гроби з російсько-афганської війни й та ж сама 124 судово-медична лабораторія міністерства оборони, куди надходили тіла загиблих або фрагменти тіл з Афгану чи Чечні зараз проводить обробку та експертизу тіл російських 200-х.
Ростов завжди з часів срср був Трупохабом куди приїжджали родичі зниклих, вбитих та звідки потім тіла розсилалися країною для поховання. Оце назва для міста – Трупохаб, справжня аномалія. Але сьогодні про ще одну «аномалію» Ростовщини – викинуті на сміттєзвалище труни.
Процитую мовою оригіналу: «В первый раз с этой аномалией, гробы и упаковки от груз-200 в парках и рощах Ростова, я столкнулась в 2018 году. Связано это было с разгромной встречей вагнеровцев с американцами на нефтяных полях Сирии в феврале того же года. Тела везли в Ростов, причем, не на военный аэродром, а в гражданский. Оттуда их перегружали на другие рейсы или отдавали родственникам. За наличкой те приезжалив гостиницу “Ростов”, где сидели люди Пригожина с чемоданами денег. И когда в городских парках начали находить вот этот ужас, то люди знающие мне объяснили: часто родня погибшего психует, не верят, что в ящике их товарищ, и поэтому вскрывают гробы в ближайшей лесополосе. Чтобы далеко не уезжать от кассы и если что – предъявить за подмену. Очевидно, что отношения с Шойгу и путинского повара уже тогда были не очень, иначе почему было не использовать военный госпиталь на ул. Дачной. Помимо огромного госпитального морга, там несколько лет стояли вагоны-рефрижераторы с неопознанными телами обеих чеченских кампаний, благо, отдельная жд ветка для этого была предусмотрена еще при СССР. Думаю, что с тех самых времен Ростов и был трупнымхабом для военных. Сейчас там построены целые ангары для хранения и выдачи тел, часть холодильных контейнеров стоят прямо на улице. Жители близлежащих домов жалуются на трупный запах, который в теплую погоду расползается по округе. С 2014 года через этот же морг везли “ихтамнетов” с Донбасса. Их минобороны признавало за своих. А вагнеровцев – нет. Поэтому ящики с телами выдавали едва ли не в зоне выдаче багажа старого ростовского аэропорта. И Александровская роща, и парк Вересаева, кстати, оттуда недалеко, поэтому очень похоже не правду. Но кто и зачем теперь потрошит гробы в лесополосах Ростова, мне понять трудно. Елена Романова».
Бояри сортують своїх рабів по скрепах, чистоті раси та любові до них путіна. Цікавий відбір. Ну, а ще ростовчани за давньою радянською традицією використовують морги для власної наживи, крадуть телефони, картки, паспорти, золоті коронки, хрестики, беруть на вкрадені документи мерців кредити. Це дуже прибутковий морговий бізнес у Трупохабі, тому, щоб потрапити на роботу у морг ростовчанами доводиться платити великі хабарі.
В Ростовському Трупохабі можна придбати покійника, щоб видати його за свого знищеного на «сво» родича, купити результати ДНК, купити тіло для ритуалів чорної магії – це на росії дуже популярне, або, здивуєтесь, для виготовлення амулетів та посуду з кісток людини.
Можливо саме тому на смітниках у лісопосадках все частіше ростовчани знаходять труни без начинки, тобто без покійників. В інтернет магазинах росії теж вільно продаються амулети та інші вироби з кісток людей. Часто, щоб підняти ціну виробу, пишуть, що це «правосек» або «нацик», але з урахуванням, що в гарячу зону війни ці мамкини черешенькі їздити бояться, то купують для своїх витребеньок будь які тіла в моргах. Що сказати, скрепи, православіє, як воно є. Світ ще не бачив наймерзенніших створінь з часів свого утворення.
