Всі вже написали про вісь зла, напишу й я.
По-перше, не існує ніякої осі зла, як не існує й осі добра. Є лише кілька країн, що незадоволені світовим порядком і кидають йому виклик. В цих країн є дуже різні причини кидати виклик світовому порядку, бо вони вважають його несправедливим. Китай вважає несправедливим, що він є другою країною світу за економікою, а не має відповідного голосу у світових справах. Росія вважає несправедливим, що вона була другою країною світу, а тепер такою не є (й ніколи вже не стане), бо її імперські володіння стали вільними (поки не всі). Індія вважає несправедливим, що вона є найбільшою країною за населенням, але не може стати найбільшою за економікою. КНДР вважає несправедливим, що їй не платять за те, що вона дика й без башти. Іран вважає несправедливим, що він як найстарша цивілізація не є однозначним лідером ісламського світу (і не може бути, бо представляє меншу течію ісламу). І так далі.
Так само немає осі добра. Є країни Європи й заокеанські «дочки» Європи, які завдяки енергії, кмітливості, жорстокості, затятості, винахідливості й брутальності своїх предків першими пройшли модернізацію й підкорили решту світу. Вони встановили світовий порядок, який полягав в тому, що всі інші їм підкорялися й платили.
Тепер інші виросли й платити більше не хочуть. Навпаки, вони хочуть, щоб їм самим платили.
Це більше нагадує розборки на ринку першої половини 1990-х, а не протистояння осі добра й осі зла.
Та й виміряти добро і зло не так просто, як здається. Немає ніяких «загальнолюдських цінностей». Є звичні для нас монотеїстичні цінності (юдео-християнсько-ісламські), які нам приємно вважати самоочевидними (привіт коментаторам кризи в УКУ, що писали про нерелігійні джерела моралі, яких насправді не існує) й загальнолюдськими, але це не так, бо в решти світу цінності геть інші. Європейські завойовники намагалися свої цінності нав’язати решті, але у більшості випадків нав’язали хіба що зовнішні ритуали, під якими зовсім інший, часто протилежний зміст (он подивіться на російське «православ’я», яке вийшло врешті з того вірування, що київські й чернігівські володарі насаджували на північно-східних болотах вогнем і мечем).
Нам хочеться вважати себе представниками осі добра, а наших ворогів осі зла. Вони же вважають навпаки. І якщо ви неупереджений штучний інтелект або прибулець із далекої галактики, то для вас буде зовсім не очевидно, хто є хто.
І так само буде неочевидно постмодерністам, які відкидають заїжджені істини щодо добра і зла й намагаються дослідити неупереджено. Тоді може виявитися, що добром є росія та хамас. Та й взагалі, все не так однозначно. Хто тут правий, хто тут винний, хто перший почав, хто спровокував. Адже у кожному конфлікті винні двоє, треба просто перестати стріляти й зійтися посередині.
Отже, пані та панове, цей світ є складним і непривітним місцем. Висновки наприкінці тексту, а поки повернемося до «осі зла», якої нема.
Китай намагається зобразити світ так, як виглядає на картинці, прикріпленій до цього посту. Ця картинка має сенс з китайської точки зору, адже вона відображає протистояння Глобальної Більшості колишніх пригноблених і Глобальної Меншості колишніх пригноблювачів. Бути більшістю й бути колишніми пригнобленими — дві потужних причини претендувати на моральну правоту. І ця картинка лякає перспективою світової ядерної війни, особливо в світлі нещодавнього пекінського параду.
На щастя, в реальності все не так.
Союз Китаю й Індії неможливий, бо там величезна кількість суперечностей, включаючи територіальні претензії та постійну підтримку Китаєм головного історичного ворога Індії — Пакистану. Союз Китаю й росії — це «союз» вершника й віслюка, де перший поганяє й їде, а другий мовчки терпить, бо дадуть сіна й не битимуть. Союз Китаю й КНДР — це «союз» сивого професора й бешкетного шкідливого школяра-хулігана, якого треба лупити щодня, аби він тримався в рамках.
Картинка, яку нам показали, — це дуля, вийнята з кишені. Щоб ми побачили її й злякалися. Основним адресатом дулі, вийнятої з кишені, є США, які оголосили, що правила більше нечинні, а значить, треба доводити свій статус силою, а силою довести не наважуються. Якщо ти найкрутіший чувак на районі, тобі треба відповідно поводитися, а не загравати з вбивцею, якого, до речі, інший потужний чувак вважає шісткою. Тут або-або. Або ти підтримуєш світ правил, домовленостей та альянсів (див. у коментарі нещодавній форсайт щодо сценаріїв завершення нашої війни), і тоді з бешкетниками розбираються чинно й по правилах на майданчиках ООН та Гааги. Або ти підтримуєш світ сили, і тоді виходь і бийся: розбий пику злодію й розмаж його кров по червоній доріжці Анкориджу.
Якщо ти ні те й ні се, то будь готовий зняти корону, бо тепер пацани тебе не поважають. Оце й сталося. Така штука в геополітиці називається пастка Фукідіда (насправді Тукідіда, але хто переймається в українському правописі цими етерами й катедрами, бо колись монахи-переписувачі не змогли розрізнити Θ і Ф). Див. у коментарі детальну статтю про все це з красивими картинками ВВП у 1995 та 2020.
Я писав на самому початку каденції Трампа, що відмова від світу правил призведе до необхідності пролити чимало американської крові, щоб довести, що ти тут все ж таки головний. Або відмовитися від ролі головного з усіма поганими наслідками для свого здоров’я й добробуту. Бо що буває у світі сили з колишніми головними чуваками, відомо.
Отака фігня, малята.
Добре, що світова ядерна війна малоймовірна. Бо суперечності в таборі «Глобальної Більшості» доводять, що ніяка вона не глобальна більшість. Картинка, прикріплена до цього посту, існує в уяві лише китайських пропагандистів. Світ не двополярний, в ньому немає «осі добра» й «осі зла». Світ — це безладна багатополярність, як сказав колишній головний дипломат Євросоюзу Жозеп Боррель.
А тепер висновки для нас.
1. Пам’ятати своє коріння, звідки ми походимо, такі красиві й розумні, з нашими цінностями й нашою мораллю.
2. Цінувати, що ми нащадки жорстоких, затятих, кмітливих, винахідливих, безстрашних, брутальних, розумних, згуртованих, зухвалих воїнів, мислителів, митців, мандрівників і винахідників (про це виставка Ukraine WOW, яка відкривається 26 вересня завдяки неймовірним і незрівнянним Yaroslava Gres та Julia Solovey). Тих людей, що вигризли нам місце під сонцем, яке називається Україна.
3. Знати своїх і триматися їх. Ми з Європою, бо ми частина Європи, бо ми не виживемо без неї, а вона без нас. Наш вибір зроблено, бо це вибір свободи й майбутнього, натомість нам також пропонували рабство й минуле, але ми відмовилися.
4. Не скаржитися, що світ несправедливий. Він такий був завжди, хоча люди намагаються його покращити останні дванадцять тисяч років, і небезуспішно. Наше завдання — втримати досягнення попередніх поколінь і ще просунутися хоча би на пару метрів вгору.
5. Керуватися настановою Білла Парселса, яку так часто повторює Pavlo Sheremeta:
Не звинувачуй нікого. Не очікуй нічого. Зроби щось.
