Знову чорні дати спогадів. Хочеться їх уникнути, бо тригерить. Але як? Як забути той чорний 2014, який зламав життя тисячам українців?
В 2014 році стартував масштабний путінський проект по знищенню України під назвою «русская весна».
Тоді це було очевидно для проукраїнських мешканців українського сходу, які перші побачили оту страшну «русскую весну», але ще було не зрозуміло критичній більшості українців в інших частинах країни.
Нажаль, ті події назвуть «АТО», що не відповідало дійсності. Хоча, якщо визнати росію країною терористом, то так. Наразі росія визнана лише країною-спонсором тероризму та такою, яка застосовує засоби терористичної діяльності. Але, як на мене, це такі собі «рожеві окуляри» для суспільства, щоб не говорити про війну. А тоді почалася війна, окупація та геноцид українців.
Не хочеться про це казати, але, наше сьогодення це відголосок тих самих подій, будемо чесні з собою. Непокаране тоді зло відчуло себе божеством, відчуло безкарність, розправило свої чорні крила.
Найстрашніше у світі, це безкарність, бо вона породжує ще більше зло, що зветься вседозволеність.
Саме у 2014 році, росія відчула безкарність, світ якось в’яло відреагував на події в Україні. Розумію, чому. По-перше, це пропаганда росії, яка дуже гарно працювала на умовний колективний Захід. Про «громадянську війну» горлали усі грантоїди, які харчувалися з рук олігархів чи росії, звісно ж російські ліберали та, як без цього, регіонали та комуністи.
Проросійські мешканці Донбасу, на яких росія поставила усі інформаційні ставки, гарно відпрацювали масовкою у тому театрі. Кидалися під українські танки, блокували пересування ЗСУ, махали триколорами, підспівували російські пропаганді про «бандер» та «правосеків», які йдуть «захоплювати шахти Донбасу».
Керували суспільством дуже професійно.
Це й створення умовного подразника (правий сектор, якісь псевдоактивісти, які закликали щось захоплювати та громити, псевдоактивісти, які закликали громити прокуратури, забирати усе у багатих, віддавати бідним та інше, ті ж самі «розіп’яті хлопчики»). Інформація стала фронтом, а слова кулями.
Якщо дослідити усі наративи того часу, то стає страшно від усвідомлення того, що уся реклама, якщо можна так назвати пропаганду «русского мира», це просто усі радянські наративи.
Просто осучаснили те, що роками радянські політтехнологи вкладали у голови пересічних громадян з дітсадочка.
Оживили історичні міфи радянських часів, осучаснили псевдоісторію, але здебільшого просто використовували банальні соціальні маркери (багатий-погано, бідний-гарно, забрати, поділити, розстріляти, рівність, народність, вороги народу, Захід –зло, росія-добро, в срср усі жили щасливо, росія все дасть безкоштовно).
Тобто усе те, що радянська влада вкладала у розум людей, спотворюючи реальність, усе це було фундаментом для будування «русского мира» у 2014-му.
Це було жахливо. Наслідки руйнування соціуму були колосальні. Охлос відразу прийняв ці правила гри й почав скажено вбивати.
Люди, які мріяли про те, щоб стати багатими за рахунок знищення інших, люди, які втілювали свої мрії у життя, як тільки отримували автомат.
Мені шкода, що ті часи мало описані та досліджені, бо насправді, все це важливо. Все це показово. Все, що тоді відбувалося, було лише верхівкою айсбергу, навчанням, випробовуванням населення.
Охлос пам’ятав усі радянські наративи та дуже швидко скинув з себе маски доброчинності й відкрив своє справжнє кровожерливе обличчя.
Бо в срср саме так й жили. Тому пам’ять про ті часи гарно збуджувала, особливо теми про насилля, доноси, знищення.
Принцип знищення заради особистого блага, це була норма в срср, й це одразу сподобалося суспільству, ба це була головна теза «русского мира».
Те, що відбулося на Донбасі у 2014-му, звісно ж відбулося за підтримки, озброєння та подачі росії. Це війна та окупація. Не було терористів, були російські добровольці, військові, які ховалися за критичну більшість проросійських місцевих громадян та видавали себе за місцевих «ополченців».
Це дійсно була гарно спланована, як військово так й психологічно, операція по окупації України.
Спочатку Крим, де каталізатором та прикриттям для військової окупації виступали місцеві проросійські громадяни. Потім Донбас, де історія повторилася: «народное ополчение» з російською зброєю з місцевих шахтарів під керівництвом російських військових, російські військові, перевдягнені у цивільне. Можливо так й діють терористи, тому й АТО. Але я весь час сприймала це, як війну та окупацію.
Чи пішли б на це мешканці Донбасу, як би знали, чим усе закінчиться? Я думаю, що так. Ніхто б з них не повірив (та й не вірив, ми ж казали, як воно буде), бо насправді, нікого там не цікавила політика, усі мріяли лише про збагачення за рахунок інших, вбивство, бо заздрили, знищення, бо ненавиділи, згвалтування, насилля, бо прагнули.
Чорні зерна радянського життя, все ж таки дочекалися свого часу та проросли, як тільки в суспільство внесли «добрива», тобто обіцянки «пожить пабагатому, как в россии».
Охлос та Охлократия – найстрашніше, що я бачила. Це тотальне знищення людей під будь яким приводом. Люди самі вигадували привід, щоб знищити когось та виправдати насилля. Зрештою, охлократія побудувала диктатуру, на що росія й розраховувала, почавши окупацію. Відновлення диктатури та побудова гетто для знищення українців.
Донбас та Крим були лише навчальним табором для окупантів.
Тепер це реально гетто, де безкарність та вседозволеність введені в ранг ідеї та морального закону суспільства.
Ніхто не вдарив по руках вбивць та гвалтівників, доносчиків та катів. Історія срср, а тепер й історія цієї війни – це сучасний жах з крові та загибелі. Й критична маса злочинців, а це не тільки окупанти, а й місцеві жителі, залишилась та залишиться непокарана. Саме тому війна набирає сили, бо безкарність породжує вседозволеність. Ось подивіться, як бравадно виступає путін, вимагаючи «мирний план» подальшого знищення України й вже з погрозами Європі. Безкарність! Вседозволеність! Толерантність! – це страшні речі на війні, особливо для країни, яка зазнає насилля.
Чи повторили б мешканці Донбасу свій шлях, на який стали у 2014-му? Я впевнена, що так. Бо за 10 років вони теж відчули безкарність.
Виправдання насилля в ОРДЛО банальне – жертва завжди «враг народа», «укроп», «нацик».
Я мрію про покарання зла. Як для росії, для усього народу, усіх громадян, так й для мешканців ОРДЛО. Мрію, бо це єдине, що зупинить війну.
Я дуже хочу, щоб зрештою речі почали називати своїми іменами – війна, окупація, геноцид.
А росія має навічно отримати свою «чорну» мітку, бо усе, що росія робить з 2014-го року, це банальний фашизм, рашизм.
Рашизм, путінізм, мають стати такими ж термінами, як й гітлеризм та фашизм, термінами, якими таврують зло.
Сьогодні ми згадуємо страшні трагедії 2014-го року. Збиття росіянами разом з місцевими жителями нашого військового літака, ІЛ-76, Зеленопілля, Довжанську та Іловайську. пастки, влаштовані росіянами.
Сьогодні Слов’янськ згадує страшні дні окупації.
Але сьогодні, як й вчора, як 10 років назад, серед сліз та горя, спогадів та страшних інформаційних привидів, відсутнє розуміння безкарності та вседозволеності, як окупантів, так й колаборантів.
Більшість вбивць та насильників, катів та мародерів не понесли покарання.
10 років трагедій, 10 років безкарності, 10 років вседозволеності. Скільки ще?
10 років тому, російські окупанти під командуванням полковника ФСБ Гіркіна, разом з місцевими «ополченцями» з рядів проросійських мешканців Донбасу, захопили українське місто Слов’янськ.
Це була перша умовна «Буча». Це були перші страшні трагедії. Братські могили з розстріляними мешканцями, згвалтовані й розтерзані дівчата. Вбиті замордовані чоловіки.
Чому про це не казали у світі? Чому це не транслювали у новинах? Чому зробили вигляд, що цього не існує?
Інформаційно от зараз тільки починає випливати кровава картина окупації. Через 10 років. Ну, хоч так.
Однак, з огляду на заклики, які лунали від владноможців у 2022 році, коли почався повномасштабний наступ росіян – «сидіть вдома, росіяни не чіпають цивільних» – саме замовчування злочинів 2014-го року, привели к новим трагедіям.
«Не чіпають цивільних»… Цей заклик теж злочин. Росіяни прийшли сюди, щоб знищити нас усіх. Російськомовних, україномовних, українців, євреїв, ромів, росіян. Будь яких віросповідань, професій, кольору шкіри. Росіяни мають за мету знищити усіх мешканців України. «Не чіпають цивільних»… Скажіть це замордованим мешканцям Донбасу.
В 2014-му році гіркинці заарештували чотирьох вірян: братів Альберта (23 роки) і Рувима Павенко (30 років), Володимира Величка (41 рік) і Віктора Брадарського (40 років). Арешт відбувся на порозі молитовного будинку на очах рідних і близьких.
Два дні катувань, знущань, потім їх, ледь живих запхали в одну машину, яку розстріляли з гранатомета. Альберта вбили вісьмома одиночними пострілами в спину. Рувима – шістьма (за деякими даними, п’ятьма) одиночними пострілами в обличчя. Віктор утік, але стік кров’ю, його знайшли вранці біля дороги. Володимир згорів у машині, його потім упізнали за ДНК.
«Не чіпають цивільних»…
В ОРЛО чомусь не чіпали «свідків Ієгови». Більше скажу, більшість з вірян цього «приходу», були активними бойовиками «народного ополчения Донбасса». А церкви роздавали гуманітарку, яку отримували з Європи саме проросійським громадянам.
А вже через кілька років, коли «русский мир» вже вкоренився в ОРДЛО, заборонили й «свідків Ієгови». Наразі, в ОРДО (Донецька область) усі церкви закрито, а ось в ОРЛО (Луганщина), є кілька діючих, на діяльність яких місцева влада закриває очі, бо, як кажуть, це гарний шанс емігрувати в США.
Баптисти, євангелісти, п’ятидесятники, як й у часи срср, були змушені швидко покинути окупаційні райони, через те, що їх почали знищувати.
Що ще цікаво, то в ОРДЛО ніколи не вбивали мусульман. Бути мусульманином у 2014 – році, це отримати захист від насилля. Мусульмани в ОРДЛО стали рівною з православними московського патріархату по кількості пастви.
Затриманим Гіркіним пасторам в Слов’янську, за словами голови Церкви християн віри євангельської України Михайла Паночка, пред’явили звинувачення в «злочинах проти ДНР» – а саме, в підтримці української армії.
Тоді «наводчик ВСУ», чи «работает на СБУ», писали на усіх, хто не подобався проросійським мешканцям ОРДЛО.
Причиною арешту пасторів у Слов’янську став банальний донос від місцевих жителів.
Й тут причиною доносу, який став банальним засобом знищення через заздрощі, є не віра, не церква, не «робота на ЗСУ», а те, що батько братів Павенків володів фабрикою з виробництва меблів і колбасним цехом “Семенівський”.
Братську могилу, де разом з цими вбитими виявили ще 14 тіл цивільних місцевих жителів, відкрили вже після звільнення Слов’янська.
Але, я так й не знайшла свідчень, щодо викриття того, хто написав цей донос та його (їх) покарання.
Звісно, ми поки не можемо покарати Гіркіна, його поки карає сама російська влада – він ув’язнений за критику путіна. Але хто написав у Слов’янську усі ті доноси?
Донос, як засіб знищити конкурента, родича, сусіда, колегу по роботі виник одразу, як почалася окупація. Люди немов чекали на цю мить, можливість вбити когось чужими руками.
Просто подумайте про це. В срср після смерті сталіна реабілітували ув’язнених «ворогів народу» які здебільшого попали у табори після доносів. Але не повернули людям їх власність, яку відбирали у цих «ворогів». Не покарали тих, хто написав ці доноси.
Тому я не дуже вірю в покарання цього зла в ОРДЛО. З росіянами простіше, хай пишуть один на одного доноси, хай вбивають один одного. Я за інше. Я за те, що злочини в ОРДЛО вчиняли не тільки громадяни росії, а й місцеві жителі. Наразі й ті, й ті впевнені у вседозволеності та безкарності, бо ж жертви не заговорять, бо ж мертві.
Непокаране зло – страшна річ. Бо непокаране зло, це впевненість у своїх діях, це відчуття влади над людиною та законом, це впевненість у новій моралі, це вседозволеність, яка дає сили й наснагу діяти так й надалі.
Чи буде проведення розслідування за доносами, яких, наприклад, у 2015 році у місті Довжанськ люди написали аж понад 5 000? Ні. Я в це не вірю. А дуже хотілося б. Як й масштабного розслідування та вивчення психології суспільства, яке так потребує життя у диктатурі та гетто, де знищення один одного стає новим моральним законом.
