Коли ще у 2014 році, після окупації та анексії Криму, в Україні говорили, що від результатів російсько-української конфронтації буде залежати вигляд майбутнього, багато хто на Заході ставився до таких думок із очевидним скепсисом. Війна Росії з Україною виглядала конфліктом на периферії вільного світу, у традиційній російській зоні впливу на пострадянському просторі. І як доля світу може залежати від того, чий прапор майорить над Луганськом чи Краматорськом – навіть назви цих міст були відомі небагатьом на Заході!
Ніде правди діти, навіть до великого вторгнення Росії в Україну у світі поставилися хай як до масштабного, але все ж таки периферійного конфлікту не тільки на Заході, а й у Пекіні. Що найголовніше – цей конфлікт не мав змінити самої розстановки сил. На Заході вважали, що якщо Україні вдасться відбити перші атаки, «санкції з пекла» примусять Кремль швидко замислитися про мир – а у Москві та Пекіні були впевнені у неминучості бліцкригу й перетворенню України на сателіт Росії, таку собі роздуту Білорусь.
Тепер, майже через два роки після початку великої війни, європейські політики і військові починають закликати готуватися до ймовірного конфлікту з Росією, у Москві говорять про неминучість протистояння із Заходом, а Сі Цзіньпін обговорює з Байденом не тільки Тайвань, а й Україну і Близькій Схід. А чому? А тому, що події розвиваються прогнозовано – це те, про що в Україні попереджали ще на початку війни: якщо конфлікт швидко не закінчити й Росію не зупинити, ця пухлина обов'язково даватиме метастази. І ще. І ще!
Україні вдалося відбити перші російські атаки й звільнити частину території від окупанта. Російська економіка вистояла під санкціями, а в Москві зрозуміли, що для виживання і стабільності потрібно остаточно відмовитися від Заходу й переключитися на Схід – такого навіть Радянський Союз не міг собі дозволити, бо ж не було «такого» Китаю. Й Індії. Кремль генерує конфлікти всюди, де тільки може, Близькій Схід – це тільки початок. Ситуація погіршується просто на очах. Іран все більш активно задіює свої проксі-армії й ризикує власним втручанням у конфлікти. Північна Корея офіційно відмовилася від ідеї возз'єднання з Південною Кореєю, Ким Чен Ин навіть розпорядився зруйнувати Арку трьох принципів обʼєднання Батьківщини, яка знаменувала ідеї його дідуся. А це відкриває шлях до справжньої війни на Корейському півострові. Отже, все тільки починається. А як закінчиться?
Якщо Сполученим Штатам вдасться подолати очевидну внутрішню кризу цінностей, не допустити тріумфу популізму й самоізоляції, сприяти успіху України й відновленню принципів міжнародного права, ми зможемо – нехай і ціною великих конфліктів та сотень тисяч жертв – зберегти перспективу. Світ залишиться монополярним, тобто таким, де диктатури будуть змушені рахуватися з демократіями. Сполучені Штати як були, так і залишаться лідером вільного світу. Україна стане його частиною. Ненависть до Росії поступиться байдужості.
Якщо США будуть намагатися діяти так, щоб сприяти локалізації конфлікту на пострадянському просторі й знайти можливість для перемир'я з Путіним, хай і за умови збереження економічного тиску на цю країну, головним бенефіціаром війни стане Китай, від якого залежатиме Росія. Світ стане фактично біполярним, розділеним між США і КНР, при цьому в Європі кордон вільного світу пройде точнісінько по кордонах України – або по лінії зіткнення російських і українських військ на нашій території. Найближчими роками практично всім країнам доведеться визначитися, з яким світовим гегемоном повʼязані їхні плани на розвиток, чиї правила їм найбільш підходять. Американські і китайські військові альянси будуть створюватися у всіх регіонах світу, буде «американська» і «китайська» Африка, Азія, Тихоокеанській регіон, навіть Латинська Америка. Будуть створені всі умови для Третьої світової війни, яку зупинятиме тільки наявність у сторін ядерної зброї. Україна у цьому протистоянні – околиця й фортеця вільного світу. Росія – околиця й фортеця Китаю на кордоні з Європою. Між двома колись близькими сусідами – цивілізаційне провалля, як між північчю і півднем Кореї. Ненависть буде тільки посилюватися з обох боків.
Якщо ж Росії вдасться перемогти у війні, втілити у життя – хоча б частково – химеру Путіна про відновлення імперії і дати поштовх євроскептикам і популістам, які будуть прагнути до відновлення «дружби» з Москвою, світ має шанси стати багатополярним, як про це і мріє російський диктатор. Тим більш це стане можливим, якщо Китай заплутається в тенетах економічних проблем і тайванської кризи, а США і весь Захід виглядатимуть пригніченими після невдачі й приниження в Україні (і не тільки). У цьому світі буде відразу кілька важливих полюсів впливу – США і ЄС, Росія, Китай, згодом Індія та інші гравці. Демократія в такому світі виглядатиме одним із варіантів норми, а деякі формально демократичні країни будуть насправді популістськими диктатурами або анархіями. Серед цих країн буде й фрустрована Україна – те, що від нас залишиться, звичайно. Українська влада буде маневрувати між різними полюсами й не гребувати навіть відновленням економічного й політичного впливу формально «ненависної» Росії – як це буває, можна подивитися на прикладі сучасної Грузії. Ну і, звичайно ж, між різними полюсами цього дивного світу будуть спалахувати регулярні гарячі конфлікти, а економічні війни стануть буденністю.
Не треба пояснювати, який варіант буде порятунком для всіх тих, хто хотів би прокинутися у кращому світі. Однак потрапити в цей світ Заходу і нам разом із ним можна за однієї малесенької умови.
Треба захистити і врятувати Україну.
