Після початку масштабної російсько-української війни ми багато говорили про надзвичайну єдність Заходу перед обличчям російської агресії. Ця єдність виявилася одним зі стратегічних прорахунків російського президента Володимира Путіна, який, очевидно, сподівався що Захід «проковтне» його агресію і побоїться відмовися від економічного й політичного співробітництва з Росією.
Однак на третьому році масштабної війни ми все більше стикаємося з іншою тенденцією – розбіжностями й розколами. Демократи і республіканці у Конгресі США досі не можуть дійти згоди щодо ухвалення рішення про допомогу Україні.
Слова президента Франції Емманюеля Макрона щодо можливості присутності західних військ в Україні викликали негативну реакцію у багатьох країнах Заходу.
А в Центральній Європі з кожним днем поглиблюється розкол між партнерами по Вишеградській групі.
Розбіжності у поглядах стали очевидними ще на останньому саміті Європейського союзу у листопаді минулого року, коли премʼєри Польщі й Чехії Дональд
Туск і Петр Фіала приєдналися до критиків своїх колег з Угорщини та Словаччини Віктора Орбана і Роберта Фіцо. Але це був тільки початок конфлікту. Зустріч на рівні Вишеградської
групи завершилася публічною дискусією щодо війни в Україні й обміном жорсткими заявами між Туском і Орбаном.
«Ця подія – найяскравіший доказ того, що без
елементарного, якщо не консенсусу, то хоча б зближення позицій з найважливішого на даний момент питання єдність держав у регіональному чи політичному плані може утримуватися
лише штучно, за інерцією чи звичкою, але не на постійній основі. Тему України оминути неможливо. Між двома парами, на які розкололася ця четвірка, утворився величезний розрив
щодо цінностей. Туск і Фіала – навіть якби захотіли – не змогли б знайти собі сьогодні в ЄС партнерів, які були б від них далі за ціннісним орієнтиром, ніж Орбан і Фіцо» – наголошував
коментатор братиславського видання Sme.
В Угорщині та Словаччинаі висновків не зробили
Але у Братиславі і Будапешті висновків з цього очевидного розколу не зробили. Вже за кілька днів після саміту міністри закордонних справ Словаччини і Угорщини Юрай Бланар та Петер Сіярто тиснули руку своєму російському колезі Сергію Лаврову. Для Сіярто це був зовсім не перший контакт з часів нападу Росії на Україну. Але Бланар виявився першим міністром закордонних справ Словаччини, який поспілкувався із Лавровим після лютого 2022 року. При цьому премʼєр Фіцо публічно підтримав свого міністра.
Наслідки виявилися небезпечними для стосунків Чехії і Словаччини – двох найближчих сусідів по регіону, які колись були частинами єдиної держави. У Празі повідомили, що припиняють міжурядові консультації.
Було б непогано, щоб Путін знову прорахувався
«Можливо, сьогодні саме такий момент в історії чесько-словацьких стосунків. У той час, як Фіцо відкрито говорить про те, що ЄС нібито підтримує взаємне знищення слов'ян, чеський уряд організує закупівлю 800 тисяч одиниць артилерійських боєприпасів для Києва. Знаєте, це дійсно діаметрально протилежні відправні точки!» – наголосив оглядач чеського видання Echo24.cz.
Й на цих діаметрально протилежних позиціях перебувають сьогодні Польща і Чехія з одного боку і Угорщина зі Словаччиною з іншого. Про намагання врегулювати економічну кризу в стосунках України і Польщі я тут вже й не згадую! Все це – тенденція, яка не може вважатися обнадійливою. І як її подолати?
Насправді тільки одним – переломом у війні і успіхом України. Треба визнати, що по мірі продовження воєнних дій й відсутності достатньої допомоги для України негативні тенденції у Європи й на Заході в цілому будуть тільки посилюватися – і на це також розраховують у Кремлі. Було б непогано, щоб Володимир Путін знову прорахувався.
