Війна йде на особистому рівні між Зеленським і Путіним. Кремлівський правитель, використовуючи війну в Україні, реально воює із західною цивілізацією.
Помста за розвал Радянського Союзу. Як імперії, яка майже 50 років вважала себе керуючою світом разом із США.
Росія, яку вивів першим із СРСР Борис Єльцин, стала лише регіональною державою.
У війні з Україною Путін переслідує лише одну ціль – її повну капітуляцію. На східному економічному форумі у Владивостоці, після потоптання по ордеру на арешт МКС в Монголії, він заявив, що «ніколи не відмовлявся від переговорів з Києвом», але тільки «на основі парафованих Стамбульських угод». Без США і ЄС.
Бо посередниками мають бути його найкращі друзі й партнери, з якими він в постійному контакті – КНР, Бразилія та Індія. Та БРІКС, який Путін намагається перетворити в глобальну політичну альтернативу Заходу. Причому, безапеляційно.
Спочатку він окупує повністю Донбас, і, напевно, весь південь. Разом із викиданням противника з Курської області.
Не може бути жодного сумніву, що поразка України стане і капітуляцією Заходу. Перш за все, НАТО. Що гірше, неминуча депресія через це може призвести до глибокого внутрішнього розколу не лише євроатлантичної єдності, але і в Європі, де зʼявляться союзники Путіна.
Велика загроза «броунівського бродіння» може зʼявитися в США. Особливо, коли президентом, поза нашою наївною логікою, стане Дональд Трамп. В цьому плані Зеленський зосередився на моделі пошуків надзвичайної дипломатії, якою можна завершити війну. На прийнятних для України умовах. І він розуміє, що Путін не готовий до цієї дипломатії.
На форумі «Україна-24. Незалежність» в кінці серпня він назвав діалог з Путіним «беззмістовним, бо російський диктатор не прагне змінити війну дипломатичним шляхом».
На відомому італійському форумі «Амброзетті» президент Зеленський прикінцево прозрів щодо моделі «Мінська», який намагався реалізувати разом з Путіним в Парижі: «Мінськ – це найгірше, що може бути, до чого в жодному разі не можна повертатися».
Пауза, перемирʼя, припинення вогню на час переговорів – все це може бути черговим «Мінськом». Ні стільки тому, що цього не хоче Україна, скільки вона не може подолати, змінити якимось чином ультиматум Путіна.
Зеленський впевнений, що в нього є час, ресурси, «друзі й партнери», страх і слабкість союзників України, аби виснажити їх і перемогти.
Стратегія Заходу воєнної підтримки України поволі розходиться «по швах»: надавати Україні зброю лише для оборони без можливості завдавати удари по території Росії й розширити наступальні можливості на ЗСУ, наближається до свого гіршого фіналу. ЗСУ відступають, несуть значні втрати, які неможливо буде відновлювати тривалий час.
Росія розширила масштаби ударів по енергетичній інфраструктурі, лікарнях, логістичних вузлах, навчальних закладах, гіпермаркетах, архітектурних памʼятках і густо населених цивільних мікрорайонах.
Використовуючи вже балістичні ракети не лише Північної Кореї, але й Ірану. Саме він надав їй послугу і створив пріоритет «Шахедами», які сутньо змінили війну з перевагою у Кремля.
На відміну від союзників, які відмовились надати Україні подібного класу безпілотні системи й ракети для дзеркальної відповіді на російські терористичні атаки.
